Один із цих трьох чергував ночами при конях, решта спали нагорі на сіннику. Всі вони зарекомендували себе як хороші працівники, скарг на них не було. Джон Стрейкер жив із дружиною у двохстах ярдах від стайні на невеликій віллі. Дітей він не мав; з подружжям мешкала служниця. Місцевість навколо стайні є відлюдною, але в півмилі на північ розташовано кілька садиб, побудованих якимсь підрядником із Тавістока для інвалідів і тих, хто приїжджає подихати чистим дартмурським повітрям. Сам Тавісток лежить у двох милях на захід від Кінгс-Пайленда, а за болотами, також на відстані близько двох миль, розташовано іншу стайню, яка належить лордові Бекуотеру. Тамтешнього управителя звати Сайласом Брауном. Уся інша місцевість – справжнісінька пустеля, де мешкає купка мандрівних циганів. Минулого понеділка увечері з кіньми, як завжди, провели тренування, після якого замкнули їх у стайні. Двоє працівників пішли до будинку тренера, де зазвичай обідали, а третій, Нед Гантер, залишився біля коней. На початку десятої години Едіт Бакстер, служниця, принесла йому вечерю – шматок баранини в гострому соусі. Ні краплини спиртних напоїв – окрім води, нічого іншого черговому пити не дозволяється. Служниця захопила із собою ліхтар, бо було вже досить темно.
Едіт Бакстер залишалося пройти якихось тридцять ярдів, аж раптом із темряви виник і обізвався до неї невідомий чоловік. Коли він опинився в колі світла від ліхтаря, то служниця побачила, що це солідний пан років тридцяти в сірому твідовому костюмі й матер’яній шапочці. На ногах у нього були гетри, в руці – замашний ціпок із набалдашником. Але понад усе Едіт була вражена його блідістю та стурбованим виразом обличчя.
«Чи не скажете, де це я є? – запитав чоловік. – Добре, що я помітив ваш ліхтар, бо вже вирішив, що доведеться спати на голій землі». – «Ви пребуваєте поруч зі стайнею Кінгс-Пайленд», – відповіла служниця. «Справді? Яке щастя! – вигукнув незнайомець. – Напевне, там ночами чергує хтось із конюхів, а ви, виходить, несете йому вечерю? Послухайте, а чи не хочете ви заробити собі на нову сукню? – Він витяг із кишені жилета складений аркуш паперу. – Передайте це конюхові – і сукня ваша».
Едіт Бакстер була налякана виглядом цього чоловіка, тому вона, обминувши його, побігла до віконця, крізь яке зазвичай передавала вечерю. Воно було відчинене, і Гантер сидів усередині за столом. Служниця почала розповідати про незнайомця, і тут він з’явився власною персоною.
«Добрий вечір, – сказав він, зазираючи у вікно. – Я хотів би з вами побалакати». Дівчина присягається, що в цей момент вона помітила в його руці маленький паперовий пакетик.
«Чого вам треба?» – запитав конюх. «Хочу запропонувати вам трохи заробити, – відповів чоловік. – На Кубок Вессексу ви виставляєте двох коней, Срібного та Баярда. Скажіть, хто з них, по-вашому, в кращій формі, й не пошкодуєте». – «Ось воно що, ви з’явилися сюди шпигувати! – закричав конюх. – Зараз я покажу вам, що в нас буває з такими, як ви!» – Він
