тіло тренера. Голову Стрейкера розтрощили ударом якогось важкого предмета, на стегні була рана – довгий поріз, нанесений надзвичайно гострим інструментом. Усе вказувало на те, що Стрейкер боровся з нападниками, оскільки в правій руці він мав затиснутий невеликий ніж із лезом, забрудненим кров’ю. Своєю лівицею тренер стискав червоно-чорну шовкову краватку, яку служниця бачила на шиї незнайомця, що з’явився до них минулого вечора. Гантер, прийшовши до тями, також підтвердив, що бачив цю краватку. Він упевнений, що незнайомець зумів підсипати через віконце щось у його вечерю і, як наслідок, стайня залишилася без охорони. У грязюці на дні улоговини зосталася безліч кінських слідів, котрі вказували на те, що в момент убивства Срібний був поруч зі своїм тренером, проте відтоді його більше ніхто не бачив. За будь-яке повідомлення про коня призначено велику винагороду, але, попри це, фаворита мов хвиля змила. Дослідження залишків Гантерової вечері виявило вміст значної кількості порошкоподібного опію.
Ось такі факти у нас на руках. Тепер я розповім, які кроки вжито поліцією.
Інспектор Грегорі, якому доручено цю справу, – розумний офіцер. Якби природа наділила його ще й уявою, він міг би досягти вершини у своїй справі. Прибувши на місце пригоди, він щонайперше розшукав і заарештував чоловіка, на якого впала підозра. Зробити це було неважко, оскільки живе той на одній з вілл, про які я згадував. Звати його Фіцрой Симпсон, він походить із пристойної родини, але програв усе своє добро на кінних перегонах і заробляв на життя, роблячи дрібні ставки в букмекерських конторах Лондона. У його записах знайшлося підтвердження, що Симпсон зробив кілька ставок проти фаворита на суму п’ять тисяч фунтів. Після арешту він підтвердив, що приходив до Дартмуру, воліючи дізнатися що-небудь про коней у Кінгс-Пайленді й Мейплтоні, де Сайлас Браун утримує ще одного фаворита – Десборо. Підозрюваний не заперечує, що ввечері напередодні вбивства поводився саме так, як розповідали Едіт Бакстер і Гантер, але стверджує, що нічого поганого не вчинив, а лише намагався роздобути яку-небудь інформацію про коней. Коли Симпсону показали краватку, він зблід і не міг пояснити, як краватка опинилась у руці вбитого тренера. Мокрий одяг свідчив про те, що під час нічного дощу Симпсон перебував на вулиці, і його важкий ціпок з олив’яною вставкою цілком міг бути тією зброєю, якою завдано ударів, що розтрощили череп Стрейкера. З іншого боку, на ньому самому не знайшли жодної подряпини, хоча кров на ножі Стрейкера вказувала на те, що він поранив нападника. Ось, мабуть, і все, Ватсоне.
Розповідь Голмса, як завжди, чітку й зрозумілу, я вислухав дуже уважно. Хоча більшість фактів мені була вже відомою, я все ще не розумів, як зв’язати їх докупи.
– А що, як Стрейкер, – припустив я, – сам завдав собі поранення під час конвульсій, якими супроводжується травма черепа?
– Цілком можливо, – відповів Голмс. – І це позбавляє підозрюваного одного з головних аргументів на його захист.
– Але
