відсотків у його уяві і медовими словечками. Він взагалі сприймає тебе, як… як найдорожчий елемент декору.
– ЩО-О!?
– Вибач. Я тупо заздрю. Ну не ображайся, Лесюня. Просто підтримай мене. Ксюха такого мужика знайшла через сайт, то може і мені пощастить, а ти ще кілька контактів підкинеш… Ну будь-лааааааааааасочка… Я вже зареєструвалась.
– Відколи це тобі кавалєрів бракує?
– Власне – кавалєрів не бракує, а я хочу чогось серйозного.
– На сайті знайомств?!
Ярина подивилась на неї так, наче Леся розумово відстала і не розуміє елементарних речей.
– Ну так. Знаєш, зараз є мода серед забезпечених чоловіків – шукати наречених через нет. Вони хочуть переконатись, що дівчатам не потрібні їх гроші, а вони самі. Якось так.
Леся хитро примружилась:
– І як ти вирахуєш, хто є хто?
– Є кілька способів… Ну то як?
Невже вона це серйозно? Вся катавасія для того, щоб знайти мужика в неті, коли вони пачками по місту ходять? І багато з них досить не бідні. І не з одним Ярина знайома особисто. І не один не проти замутити з нею. Дивно якось.
– Ти ж все одно не відчепишся…
Ярина підсунула ноутбук із відкритою анкетою і Леся, голосно зітхнувши втупилась у монітор. Це ж треба стільки всього заповнити, а ще нік вигадати і найголовніше – знайти цікаві екземпляри для подруги. Це за умови, що вдасться якось зрозуміти, хто ж з них замаскований олігарх. Хоча Леся все одно сумнівалася, що подруга вмовляє її лише заради цього. Її пояснення здавалось правдоподібним і якби не маленький неспокійний хробачок у Лесиній голові, вона б вже давно погодилась, лиш би Ярина перестала виносити їй мозок.
– Добре, тільки каву доп’ю.
Фокса; 22 роки; неодружена; люблю блюз, шоколадне морозиво і latte; шукаю цікавого співрозмовника; зустрічі та інтим не пропонувати.
– Так може бути?
– Супер. Зразу видно – писала скромниця. Фотку додай.
– Нащо? Ми так не домовлялись.
– Ти думаєш без фотки хтось напише? Лесь, в тебе ж є така маленька, гарненька, там де ми в лісі, пам’ятаєш? Ти з деревом обнімаєшся – якраз те, що треба.
– Яра, а ти впевнена, що воно мені боком не вилізе?
– Та чого ти так хвилюєшся? Крім нас ніхто не дізнається.
Лесю раптом осяяло:
– Слухай, а чого б твою фотку не поставити, якщо для тебе шукаємо?
– А якщо тобі хтось сподобається, як ти поясниш?
– Ніяк, бо я не збираюсь ні з ким зустрічатись.
– А раптом?
– Яра, ми так не домовлялись…
Ярина картинно закотила очі і зітхнула.
– Лесь, ну ти, чесне слово, як тоді. Просто визнай, що боїшся і замнемо тему.
– Ага, з тобою замнеш.
Леся читала. Еміль Золя, «Дамське щастя». Перечитувала втретє. І кожного разу намагалась
