style="font-size:15px;"> – Це – Єлизаветинський аналог портативного комп’ютера, – пояснив він, подаючи мені тоненьку книжку. – Ти – літераторка і знавець слів, тому тобі треба кудись їх записувати.
Я з тріском розігнула тугу палітурку, враз вивільнивши гострий запах паперу. Найбільш благочестиві жінки цієї епохи користувалися такими книжечками як молитовниками.
Діана
Там, де я зробила надто сильний натиск на початку літери «Д», утворилася жирна пляма, а поки я дійшла до останнього «А», у ручці скінчилося чорнило. Та все одно це був приклад гідного поваги намагання опанувати курсивний почерк. Моя рука рухалася набагато повільніше, аніж рука Метью, коли він писав листи хвилястим почерком у стилі «секретар». То був стиль юристів, лікарів та інших фахівців, але наразі я ще була не в змозі його опанувати.
Бішоп
Це слово вийшло вже кращим. Але я швидко прогнала з обличчя с самовдоволену посмішку і закреслила своє прізвище. Я ж тепер заміжня. Із цією думкою я вмочила перо в чорнильницю.
Де Клермон
Діана де Клермон. Тепер моє ім’я звучало як ім’я графині, а не історика. Крапля чорнила тихо впала на нижній край аркуша. Я ледь втрималася, щоб не вилаятися з досади. На щастя, поставлена пляма не забруднила мого імені. Але й це ім’я було не моїм. Тому я розмазала краплю чорнила по прізвищу «де Клермон», зачорнивши його, хоча літери все одно ледь-ледь проступали. Я зупинила тремтіння в руці й ретельно виписала правильне прізвище.
Ройдон
Тепер це – моє прізвище. Діана Ройдон, дружина найзагадковішої постаті в таємничій «Школі ночі». Я критично оглянула аркуш. І дійшла висновку, що мій почерк – повна катастрофа. Просто жах. Він навіть віддалено не був схожий на акуратний заокруглений почерк хіміка Роберта Бойля та почерк його обдарованої сестри Катерини.
Я плекала надію, що почерк жінок у 1590-х роках був значно неохайнішим за почерк 1690-х років. Іще кілька дотиків пера – і напис буде готовий.
Її записник.
Знадвору долинули голоси. Нахмурившись, я відклала ручку й підійшла до вікна.
Унизу стояли Метью та Волтер. Шибки приглушували їхні голоси, але тема їхньої розмови була, вочевидь, неприємною, якщо судити зі стривоженого обличчя Метью та насуплених брів Рейлі. Коли Метью відмахнувся від співбесідника і спробував було піти геть, Волтер твердою рукою зупинив його.
Відтоді як мій чоловік отримав сьогодні вранці першу порцію кореспонденції, щось явно його турбувало. Він ураз став мовчазним та задумливим і довго тримав, не відкриваючи, торбину. Хоча Метью й пояснив, що кореспонденція стосувалася звичайних майнових справ, було однозначно ясно, що вона містила дещо більше, аніж просто вимоги сплатити належні податки й рахунки.
Я притисла свою теплу долоню до прохолодної шибки так, наче лише вона відділяла мене
