котрий забрів на їхню територію. Або ж, можливо, ці автохтони навіть спеціалізуються на тому, що виловлюють таких блукачів, аби відтак з’їдати їх як делікатес за обідом, чи настромляти відтяті голови непроханих гостей на жердини й виставляти їх довкіл поселення на пострах ворогам.
У принципі зустріч із цими істотами не виглядала для мене аж такою дивиною. Навіть у XX столітті не було несподіванкою надибати у джунглях чи латиноамериканській сельві на абсолютно відірваних від сучасної цивілізації напівлюдей. І таких випадків зафіксовано у сучасних хроніках доволі. Академічні вчені пояснють це явище природними причинами. Мовляв, етнотворення на Землі триває. Одні народи щезають, інші з’являються і поступово переходять з нижчих щаблів розвитку до вищих і т. д.
Правда, деякі науковці вважають такі первісні племена – аж ніяк не новими етносами, а навпаки, здичавілими рештками населення Лемурії чи інших легендарних і міфічних земних материків-цивілізацій, які процвітали сивої давнини, а відтак водномить загинули внаслідок космічних або техногенних катаклізмів. Інші ж твердять, що представників тих спільнот привозять на Блакитну планету косміти, які проводять тут з ними зрозумілі лиш їм експерименти. Треті переконані, що дикуни з’являються у глухих закутках земної кулі як гості з минулого чи з так званого паралельного світу, котрі якимось дивом потрапляють в аномальні воронки-круговерті в часоплині, що й розносять їх по віках та епохах, закидаючи зокрема і в наші часи.
Зрештою, хоч як, а, очевидно, з котримось із таких феноменів зіткнувсь і я. Тож обережність мені не завадить. Бо ж достеменно невідомо, якою буде реакція на мою з’яву. Передбачати ж можна що завгодно. І то ще нічого, коли вже від самого мого вигляду всі кинуться врозтіч, нажахано волаючи. Але якщо, навпаки, ринуть на мене всією ордою? Чи готовий буду в пошуках істини розрядити автомат у юрбу неандертальців, аби врятувати своє життя?
Тим-то вирішую не квапититись, а наразі й далі дотримуватися тієї самої тактики дій у ворожому тилу.
Оскільки ж від швидкої ходьби, а також від того, що надворі ставало дедалі гарячіше, я неабияк спітнів, то вирішив підійти до селища з навітряного боку, щоби мій дух не зачули собакоподібні.
Незабаром зручно розташовуюся в кущах окрай галяви поміж двома пагорбами, які нависають над яругою, що веде до поселення, й починаю вивчати в оптичний приціл навколишню обстановку. З ближчої відстані було більш, ніж очевидно, що жителі цього сільця належить радше до негроїдного типу, ніж білошкірого. Кожен чимось займався. І якщо старші за віком з того велелюддя, сухі і зморщені, ще поголовно змахували на шимпанзе й горил, то контингент порівняно молодших був уже строкатішим.
Поряд із класично мавпячими фізіями виднілося й чимало гібридних облич, на яких суто тваринячі риси химерно сусідили з цілковито людськими «мазками». А більшість юних поселенців, хоча й були переважно вилицюваті, вражала майже ідентичною подібністю до людини сучасної.
