Світовою Радою програмою зближення поколінь, ваша поведінка є неприпустимою! Візьміть себе в руки, будь ласка! Інакше я скаржитимуся моєму татові, який працює в Раді!
У приміщенні запала тиша, а в повітрі застигла напруга. Дзвінок, що прозвучав, не дав можливості відповісти жінці, яка, втім, ляснула японку й грізно подивилася на десятирічну Кетрін.
Діти вийшли з класу й відразу розділилися на дві групи. Ті, які складали нове Покоління, народжене після переходу людства на двадцять п’ятий рівень десять років тому, завжди трималися разом. Вони були об’єктом прихованого презирства дітей, які хоч і були їхніми однолітками, але народилися раніше. Що вже й казати про дорослих.
– Не звертай уваги, я все розповім нашому тату, – звернулася Кетрін до своєї сестри, яку кілька років тому удочерили батьки американки.
– Не варто, Кеті, – з розумінням і вдячністю відповіла японка. – Система не працює й дає збої. Ти ж сама бачиш, що ніякого зближення не відбувається.
– Але ж я – зі старого покоління… – проникливо відказала Кетрін.
– Таких, як ти, – неймовірно мало. Он, глянь праворуч! Бачиш, як вони стоять і уїдливо шкіряться на нашу групу. Уявляю, що їм наговорили їхні батьки. А дорослі!.. – Айюмі підняла руку й торкнула те місце, куди нещодавно вдарила вчителька.
– Що, болить? – розреготався хтось з хлопців, який проходив повз них.
– Не твоя справа, довбню! – нервово відповіла Кетрін. – Абсідеумів на вас бракує!
– Кеті! Облиш! – заспокійливо попросила сестра. – Не дай Боже, щоб вони повернулися!
– Як ти? – запитав хлопчик, що підійшов.
– Дякую, Майкле. Дурня ще та!
Айюмі дбайливо дістала й передала йому якийсь зошит. Хлопчик узяв його й поглянув у бік дітей, що стояли навпроти.
– Кумедно!
– Що? – запитала Кетрін.
– Я відчуваю себе як homo sapiens[1], що стоїть перед afarensis[2]… Місіс Плез[3] відпочиває!
Всі троє засміялися. З групи дітей навпроти вийшли троє найогрядніших хлопчаків, яким не сподобався їхній сміх, з відверто недоброзичливими намірами.
– Що, чверть від ста, вам мало запотиличників дали? – вороже запитав один з них.
Майкл зробив два кроки їм назустріч, перегородивши шлях до дівчаток. Найбільший хлопчак підійшов до Майкла впритул і грізно подивився йому в очі:
– Що, чверть від ста, отримати хочеш, задрипанцю?
Інший хлопчисько підскочив до захисника і штовхнув його ногою ззаду. Майкл, не втримавши рівноваги, врізався у третього здорованя, який зі злісним сміхом відштовхнув його назад.
Почувши крики, із-за спин переляканих дівчаток вибігли декілька хлопчиків. Отримавши сильний запотиличник, Майкл скрикнув і мимохіть простягнув руки вперед, а його очі зажевріли червоним світлом. Нападники з жахом у очах і боягузливим виском пригнулися. Хлопчики, що підбігли, вчинили так само, як Майкл.
– О
Людина розумна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo). У кінці верхнього палеоліту (близько 40 тисяч років тому) залишався єдиним представником сімейства гомінідів.
Австралопітек афарський (лат. Australopithecus afarensis) – вимерлий вид австралопітека з родини гомінідів, що жив близько 4 мільйонів років тому.
«Місіс Плез» – всесвітньо відомий череп самки австралопітека африканського (вимерлого виду з сімейства гомінідів, який мешкав близько 3, 5–2, 4 мільйонів років тому).
