й спокійніше.
– Запізнився сьогодні, – констатувала Анна, що саме підійшла.
– Мені телефонував Андрій, – серйозно відповів він старшій дочці. – Як твої заняття в Гарварді?
– Все гаразд, – відказала вона, відчувши легке торкання батьківської руки до своєї щоки.
– Полетіли додому, – запропонував чоловік, і діти слухняно попрямували до антиграва.
Коли вони злетіли, Кетрін і Айюмі, які сиділи біля батька, перебралися ближче до бічної поверхні, що зробилася прозорою. Вони розглядали міст Лонгфелло, прокладений через річку Чарльз, який сполучав Кембридж і Бостон. Поверхня річки сліпуче блищала в сонячних променях, змушуючи мружитись і сльозитись очі. Дівчатка терли оченята й уперто дивилися вниз, прислухаючись, втім, і до зосередженої бесіди батька й сестри.
– А чого хотів Андрій? Адже він мав прилетіти до нас на вихідні в гості.
– На жаль, у нього не вийде, – стурбовано промовив батько.
– Отже, ти теж відлітаєш, так?
Чоловік самохіть кивнув, подивившись на дівчаток, які дружно обернулися до нього і спохмурніли.
– Я пам’ятаю про свою обіцянку!
У відповідь – жодної реакції.
– Хочете, з вами на Фенуей Парк[4] сходить мама?
Вони так само дружно заперечно похитали головами. Анна посміхнулась і ніжно доторкнулася до долоні батька. Чоловік нахилився вперед і жартівливо клацнув обох донечок по носиках, а після несхвальних вигуків довірливо промовив:
– Сонечка! Ми один одного ніколи не обманюємо, пам’ятаєте? Ви для мене з мамою – найдорожче на світі! І якщо я не можу стримати свого слова, а обставини примушують мене порушити свою обіцянку перед найдорогоціннішим, що є в мене у Всесвіті, це означає, що в мене справді вкрай термінова справа.
Айюмі віддано й пробачливо подивилася на батька, а Кетрін скривджено відвернулась і продовжила спостерігати за міським пейзажем з вікна. Батько широко посміхнувся й підморгнув Айюмі: дівчинка тямущо пересіла до Ганни, що обійняла її. А чоловік дбайливо притиснув до себе Кетрін і зашептав їй у маківку:
– Щойно я повернуся, ми обов’язково сходимо на фінал Ліги чемпіонів. Обіцяю!
– Правда? – Кетрін радісно стрепенулась і обернулася до батька.
– Так! Ми підемо на футбол!
Дівчинка в захваті завищала й кинулася обіймати тата.
– Бейсбол, сокер… Як можна це дивитися? – жартівливо запитала в самої себе Анна.
Чоловік неголосно кашлянув, викликав голограму Помічника й задав декілька послідовних команд своєму комп’ютеру.
– Підсилюєш енергетичне значення своїх евотонів? – запитала старша донька.
– Так.
– Мені завжди боляче дивитися, як ти мучишся…
Батько упевнено відповів:
– Це – найменше, що я можу зробити для
Фенуей Парк (англ. Fenway Park) – найстаріший бейсбольний стадіон біля Кенмор-сквера в Бостоні, штат Массачусетс.
