треба колись вириватися з щорічної одноманітності. Завжди одне й теж – дівчата, якісь культірні чи спортивні заходи і поїзка до батьків – все. Напевне час настав до змін, щось нуртує мене з середини, немов хоче сказати – пора, Вікторе, переводити життя на інші рейки! Може, саме тому, доля підкинула мені цю відпустку?
Після сотні перевертань з боку на бік вирішив – з роботою Дмитрович справиться – не вперше, до батьків поїду перед завершенням відпустки, а що-до архіважливого… Я задумливо, незрячим поглядом, якийсь час вдивлявся у стелю. І раптом, (таки я не даремно поважаю своє ліжечко), у голові висвітилася геніальна ідея: а що, як гайнути кудись де мене ніхто не знає! І там, спокійно, без обридлого теленькання двірних та телефонних дзвінків, обмізкувати цю нагальну проблему! Нещодавно я зробив профілактичний ремонт моторолерові – не підведе, підготуватися до подорожі можна за кілька днів. Тільки треба вирішити – куди податися…
Ще кілька перевертань і рішення визріло – Прибалтика. А чому б і ні! Відколи придбав моторолера, закрадалася мрія скупатися ще й у Балтійському морі, бо до Чорного вже їздив. Кілька тисяч кілометрів шляху, цілком вистачить для копирсання у собі.
Після цієї думки полегшало на душі, а може втома взяла своє – не зчувся, як задрімав.
Гадаєте мені дали виспатися? Дзуськи! І хто цей бузовір?… Слабо здогадатися з першого разу? Та не буду тягти коня за хвоста – звісно баламутка Горошинка. Я в соте пожалкував, що дав їй ключа від квартири.
Дівчина з розгону вискочила на ліжко і заходилася обціловувати, стискувати, м’яти моє зморене тіло. Вона, немов м’ячик, перекочувалася від голови до ніг і навпаки, невпинно торохтячи при цьому:
– Вітюнчику- пустунчику, я так скучила за тобою! Який ти запашний! Я так давно тебе не відчувала!..
Я розпрощався з відпочинком. В середині кипіло, та назовні не виходило, бо намагаюся ніколи з дівчатьми не конфліктувати, принаймі в голос – це один з моїх принципів.
– Якщо ти пам’ятаєш рибко, ми лише учора вранці з тобою розсталися.
– Ні, ні, і ні! – не пам’ятаю! Начисто забула! Та порадій же за мене пустунчику – нарешті я здала той клятий залік! Це треба обов’язково відзначити. Давай почнемо прямо зараз!
І, полетіли в різні боки частини її одежі. За мить, Горошинка осідлала мене.
– Ну, пробуджуйся, ну давай!.. – це вже говорилося не до мене. – Потім ресторан. Я пригощаю, – це вже до мене. Проте «ми» ніяк не могли пробудитися. Напевне тут зібралися в одне: втома, настрій та прохолода у відносинах, яку Міла ще не відчувала, а може не бажала відчути.
Посовавшись на мені безрезультатно ще якийсь час дівчина, надувши ображено губи вляглася поряд, але на відстані долоні.
– Ти чого? Тільки не кажи, що стомлений! Раніше тобі це подобалося у будь-якому стані.
Я зрозумів, що наступає мить істини. Принципи – принципами, та треба вже щось вирішувати.
– Я
