все, що пригадає, до чого торкався, і все, про що не пам’ятає, але чого міг торкнутися. Але спершу…
Тіло. Треба щось зробити з тілом.
Джуніор вирішив, що поки що згодиться й комора. Він ухопив її під пахви, перетягнув туди, відпустив – чвак. І вже тоді взявся до роботи. Наспівуючи собі під ніс, він спершу попричіплював до холодильника магніти, потім закрив штори. Встиг наповнити відро вже ледь не по вінця, і лише тоді кран почав сипіти. Черговий бонус.
Він іще тер, робота йшла добре, хоча до кінця було ще далеко, коли пролунав стук у передні двері.
Джуніор підвів голову, очі широко розплющені, губи вивернуті в далекій від веселощів гримасі переляку.
– Ейнджі? – прозвучав дівочий голос крізь схлипи. – Ейнджі, ти вдома? – Знову стук, а тоді двері прочинилися. Його удача, схоже, його полишила. – Ейнджі, прошу, хоч би ти була тут. Я бачила, твоя машина стоїть у гаражі…
Курва! Гараж! Він не перевірив їхній блядський гараж!
– Ейнджі? – знову пхикання. Знайомий голос. О, Боже, чи це не ця ідіотка Доді Сендерс? Таки вона. – Ейнджі, вона мені сказала, що моя мама мертва! Місіс Шамвей сказала, що вона загинула!
Джуніор мав надію, що вона спершу підніметься на другий поверх, до кімнати Ейнджі. Але натомість Доді рушила через хол до кухні, пересуваючись у темряві повільно, непевно.
– Ейнджі? Ти в кухні? Я нібито бачила світло.
У Джуніора знову заболіло в голові, і винна в цьому була ця настирлива, безпереводно обкурена сучка. Що не трапиться зараз… це буде також її вина.
Доді Сендерс була все ще трохи обкурена і п’яненька, її кумарило; мати її загинула, а сама вона в темряві навпомацки рухалась передпокоєм у домі своєї найліпшої подруги; аж тут наступила на щось, воно сковзнуло під її ступнею так, що вона ледь не беркицьнулась на сраку, задерши ноги. Доді вхопилася за перила сходів, підвернувши собі пару пальців, і скрикнула. Вона начебто й усвідомлювала, що все це з нею дійсно відбувається, і в той же час у це неможливо було повірити. Почувалася так, немов заблукала до якогось паралельного виміру, як ото бува у фантастичному кіні.
Вона нахилилася роздивитися, що там потрапило їй під ноги. Схоже було на рушник. Якийсь дурень кинув рушник на підлогу в передпокої. Тоді вона почула, ніби щось ворухнулося в темряві попереду. У кухні.
– Ейнджі, це ти?
Без відповіді. Проте їй почулося, хтось там ніби є, хоча, може, лише здалося.
– Ейнджі? – вона знову рушила вперед, тримаючи підвернуту праву руку (пальці розпухнуть, думала вона, та й уже напухають) притиснутою до тіла. Ліву простягнула перед собою, намацуючи в темряві. – Ейнджі, будь ласочка, знайдися там! Моя мати померла, я не жартую. Місіс Шамвей мені сказала, а вона не жартує, ти мені так потрібна!
А день так вдало розпочався. Вона встала рано (ну… о десятій, це для неї рано) і зовсім не збиралася прогулювати роботу. А тоді їй зателефонувала Саманта Буші, сказала, що прикупила на і-Беї
