безжальну риску, а з очей струменіли сльози.
Поки Барбі набирав номер із загадковим кодом, вона почала знімати.
Спалахи фотокамери виглядали блідо порівняно з живленими від генераторів прожекторами, але Барбі помітив, що солдати здригаються з кожним її клацанням. «Хотілося б їм, либонь, щоб на знімках не було видно їхніх знаків розрізнення», – подумав він.
Полковник Армії США Джеймс О. Кокс казав, що о десятій тридцять сидітиме, тримаючи руку на телефоні. Джулія з Барбі приїхали трохи запізно, і Барбі набрав номер десь за двадцять хвилин до одинадцятої, проте Кокс, мабуть, дійсно не прибирав руку з апарата, бо не встиг телефон видати й половину першого гудка, як колишній командир Барбі озвався.
– Алло, Кен слухає.
Хоча роздратування не покинуло Барбі, він все одно розсміявся.
– Атож, сер. А я той самий курваль, що продовжує встрявати у всякі веселі оборудки.
Кокс також засміявся, гадаючи, поза всякими сумнівами, що початок у них виходить гарний.
– Як ви там, капітане Барбара?
– Я в порядку, сер. Але, з усією моєю повагою, зараз я просто Дейл Барбара. Єдине, над чим я тепер можу капітанствувати, це гриль та глибокі пательні в місцевому ресторані, до того ж у мене нема зараз настрою до теревенів. Я збентежений, сер, а оскільки бачу перед собою спини цілої зграї дрочил-морпіхів, котрі всіляко уникають того, щоб обернутися й подивитися мені прямо у вічі, я також ще й вельми обурений.
– Розумію. Проте й ви мусите дещо зрозуміти, поглянувши на це з мого боку. Якби ті вояки могли чимось зарадити або ж покласти край цій ситуації, ви бачили би їхні лиця, а не сраки. Вірите мені?
– Я чую вас, сер.
На відповідь це було мало схоже.
Джулія все ще знімала. Барбі відсунувся на край дороги. Звідси він розгледів поза фургонами великий намет і ще один, менший – напевне, там містилася їдальня, а також заповнену іншими машинами стоянку. Спецпідрозділи отаборилися тут, а ще більші табори, либонь, розташовані там, де з міста ведуть 119-те і 117-те шосе. Отже, це надовго. Серце йому занило.
– Та газетярка поряд? – спитав Кокс.
– Вона тут. Знімає. І ще, сер, повна відкритість: усе, що ви мені скажете, я переповім їй. Зараз я на цьому боці.
Джулія припинила своє заняття й послала Барбі посмішку.
– Зрозуміло, капітане.
– Сер, звертаючись до мене таким чином, ви не заробите собі ніяких очок.
– Гаразд, хай буде просто Барбі. Так краще?
– Так, сер.
– А щодо того, що саме та леді захоче опублікувати… заради добра мешканців вашого містечка, я сподіваюся, в неї вистачить почуття міри.
– Гадаю, саме так.
– А якщо вона надсилатиме свої знімки електронною поштою назовні – до якихось новинних служб чи, скажімо, у «Нью-Йорк Таймс» – з інтернетом у вас може трапитися те саме, що й з телефонними кабелями.
– Сер, це доволі
