та рештою населення спалахне громадянська війна. І вони роблять висновок, що, аби виграти цю війну, треба, щоб вона почалась якомога раніше – за різними припущеннями, до 2050 року, а краще набагато раніше.
– Справді, ніби логічно…
– Звичайно, з політичної та військової точки зору «ідентичники» мають рацію. Залишається тільки довідатися, чи вирішили вони перейти від слів до справ зараз – і у яких країнах. Відраза до мусульман досить сильна в усій Європі; проте Франція становить осібний випадок – через своє військо. Французьке військо – одне з найбільших у світі, цього неухильно дотримувалися всі уряди, навіть незважаючи на скорочення бюджету; завдяки цьому жодний рух бунтівників не матиме шансів, якщо уряд вирішить залучити військо. І тут ми бачимо зовсім іншу стратегію.
– Тобто?
– Військова служба є нетривалою. На цей момент усе французьке військо – сухопутне, морське та повітряне – налічує близько триста тридцять тисяч осіб, включно з жандармерією. Щороку набирають двадцять тисяч нових рекрутів – отже, за якихось п’ятнадцять років склад французького війська повністю зміниться. І якщо юні активісти-ідентичники – а вони майже всі досить юні – масово підуть на військову службу, то за відносно короткий термін зможуть взяти її під свій ідеологічний контроль. Від самого початку такої думки дотримувалася політична фракція руху; і саме через це два роки тому вона посварилася з фракцією войовничих, які вимагали негайно переходити до збройного опору. Гадаю, контроль над рухом збереже політична фракція, а до войовничих перейдуть хіба маргінали з числа дрібних злочинців, які обожнюють зброю; проте в інших країнах – зокрема, у скандинавських – ситуація може бути суттєво іншою. У Скандинавії тиск ідеології мультикультуралізму відчутніший, ніж у Франції, там «ідентичників» більше, і налаштовані вони агресивно; військо ж не є чисельним, тож навряд чи зможе дати відсіч серйозним заворушенням. Саме так – найближчим часом у Європі спалахне загальний бунт, і прийде він, цілком вірогідно, з Норвегії або Данії; потенційно нестабільними зонами лишаються також Бельгія та Нідерланди.
До другої ночі гуркіт повністю стих, і я легко упіймав таксі. Я похвалив грушеву настоянку Ламперера – ми майже випорожнили пляшку. Авжеж, звісна річ, я вже роки, та що там – десятки років – чув подібні розмови. Вислів «Після мене хоч потоп» приписують то Людовикові П’ятнадцятому, то його коханці мадам де Помпадур. Цей вислів якнайкраще характеризував мій настрій, проте чи не вперше мене відвідала тривожна думка: адже «потоп» міг відбутись і до мого скону! Звісно, я не розраховував на щасливий кінець життя – не було жодних шансів уникнути ні жалоби, ні хвороби, ні болю; проте досі я сподівався залишити цей світ, не ставши свідком жахливих подій.
Чи перебільшував Ламперер? На жаль, не перебільшував; на мене він справив враження людини, гідної довіри. Вранці я занурився у Rutube, проте не знайшов нічого про події на площі Кліши. Хіба натрапив
