а потім – другий, то радієш і регочеш від щастя решту свого життя!
– Лілько, вже так дуже не прибідняйся. Ми в курсі, що мати дітей – не мед їсти. Та нас усіх чекає таке. Ми ще народимо також. Правда, дівчата?
– Ой! Не знаємо, не знаємо! Як хлопці нам допоможуть, то може і приведемо діточок на Світ Божий. А як ні, то нічого вже не зробиш…
І далі жартували та сміялись…
Руду Лільку обняв її чоловік і щось прошепотів на вухо.
– Ігоре, ти намовляєш її на дівчинку? Та хай хоч ті розбійники підростуть!?
– Ні, дівчатка, з поповненням ми трошки перепочинемо. Правда, Лілюсю?
– Так, Ігорчику. Але подивись, які вони заздрісні і недобрі! Так і хочеться на зло їм усім народити дівчинку!
Лілька була конопатою, мала волосся яскраво-вогняного кольору. Та цей, здавалось би, недолік, не завадив їй відхопити чорнявого високого красеня і бути в нього коханою «лялькою», як він ніжно називав її вдома. Але факт, що вона, така руда, найперша з однокласниць вийшла заміж, викликав не один раз принизливі розмови поза її спиною, які мимоволі доходили до неї. Порпання в її простирадлах нервували Лільку, і коли хтось із знайомих дівчат недобре пожартував, що вона швидко із шкільної парти опинилась у чужому ліжку, то вона, захищаючи себе, дала відповідь навідріз і без найменшої делікатності:
– Нічого дивного в цьому немає, бо хороших дівчат розбирають ще цуценятами, а всі решта залишаються просто сучками.
Отримавши такого словесного ляпаса, охочих зухвало жартувати над нею більше не було. З часом більшість дівчат-однокласниць повиходили заміж, то ранній шлюб Рудої Лільки залишили у спокої.
Одружені однокласники після закінчення школи товаришували сім’ями. У старости завжди в заступниках була Люба Батіг. Вона вийшла заміж за однокласника Ореста Коваленка. Поряд з ним сиділа довговолоса білявка Орися Сліпець зі своїм чоловіком Мартином Говірким. То була найбільш цікава подружня пара в їхньому шкільному товаристві. Зовнішньо гарні обоє. Вона екзальтована і завжди сексуальна. Вбиралась винятково у спокусливий одяг, яскравий, напівпрозорий, який, як магніт, притягував погляди і чоловіків, і жінок. Під цими перехресними зацікавленими поглядами вона почувалася пречудово, а від почуття своєї сильної жіночої харизми була ще більш балакучою та веселою. Вона була жінка-вамп, жінка-зірка із чудовим почуттям гумору, а він – мовчазна зануда «із сумно повішеним носом» над чорними вусами. Мартин оживав у розмові лише тоді, коли говорили про якісь матеріальні речі, які його раптово зацікавлювали. Але тільки-но миналась тема, яка зачіпала його меркантильні інтереси, він одразу ж згасав і, широко зіваючи, смикав за рукав дружину та, гугнявлячи в ніс, говорив:
– Орисю, пішли вже додому, бо мені завтра рано вставати.
Вона нервувалась. Їй хотілося ще посидіти між людьми, посміятись, випити чарчину і потанцювати. Мартин же ставав зовсім інертним і не
