Він наговорював на диктофон. – Дихання поверхневе, усі ознаки того, що вона входить у вимушену еротичну кому.
Пенні відчула, що помирає. Образ Максвелла наче вкрився інеєм, а на краях потемнішав.
Максвелл простягнув руку за чимось на столі. Великим пальцем руки, затягнутої у латексну рукавичку, він відтягнув їй повіку та спрямував у райдужну оболонку яскравий ліхтарик.
– Зіниці реагують мляво, – диктував він. Незважаючи на все це важке випробування, він нагнітав стегнами, без зупинок засаджуючи та витягуючи свій сталевий пеніс.
– А чого з сексом має бути інакше? – поважно мовив Макс. – Усі фільми, музика, живопис розраховані на те, щоб маніпулювати та спонукати нас. – Він лизнув два пальці та наче ножицями на мить став торкатися її розпухлих статевих органів. Такі маленькі хитрощі сповнили Пенні задоволення, геть позбавивши розуму. Хай би про що вона зараз міркувала – вмить забула. – Ліки розроблені для того, щоб допомагати найбільш ефективно, – провадив він. – Чом би нам не присвятити стільки ж уваги сексу?
Пенні здригалася, наче злочинець на електричному стільці. Кінцівки її не слухалися, а плоть тремтіла, наче у збудженої ляльки. Язик вивалився з рота та сьорбав повітря.
– Не відключайся, – попередив він. – Тебе схопить удар.
Пенні відчула, як щось торкнулося її лоба.
– Температура об’єкта знижується… 36,9 °C… 36,3 °C. – То був скроневий термометр. Холодні губи притиснулися до її вуст. Це були губи Максвелла. Його тепле дихання наповнило її горло, надуло легені. – Об’єкт перестав дихати, – доповів він. Повітря з його легенів ще раз наповнило її легені. Так само як його член заповнював її піхву. – Роблю спроби врятувати об’єкт експерименту. – Через усе, що відбувалося, Пенні тьмяно усвідомлювала, що він її трахає, рухаючись так само довго і плавно. Він стежив за пульсом у неї на шиї. – Скористайся моїм диханням, – наказував він. – Скористайся повітрям, що я вдуваю в тебе, щоб заволати. Виплесни своє захоплення. – Рівним, безбарвним голосом він додав: – Не слід вмирати, коли тебе очікує ще стільки насолод…
Тепер Пенні розуміла, чому жовта преса називала його Оргазмаксвеллом.
То, певно, перший та останній раз, коли Пенні бачила його оголеним. Далі сексу було багато, мабуть, надто багато, але жодного разу Максвелл не користався власним статевим органом.
Тільки-но Максвелл, вибачившись, вийшов до ванної кімнати, Пенні перемотала диктофон і спробувала віднайти свій галас. Щоб витерти його. Той бруд, що лився з її рота, принижував її гідність. Навіть для своїх власних вух вона волала, наче одержима демоном. Наче розум втратила. І голос взагалі не нагадував її власний, а скоріше відчайдушне тваринне ревіння на молодик.
За словами Оргазмаксвелла, цей жахливий крик врятував їй життя. Цим криком вона дозволила напрузі оргазму, що погрожував забрати життя, пройти крізь себе, не залишаючи довгострокових нівечень. Він твердив, що мета кожної жінки – не бути судном, а бути саме
