пику. Усе, що спромоглася вигадати Пенні, – відвернутися та підготуватися до майбутнього удару.
– Сіре мишеня, – промовив голос. З сильним французьким акцентом, відомим із безлічі фільмів.
Гострі довгі нігті вп’ялися у плечі Пенні, повільно розвернули дівчину обличчям до співрозмовниці. Випещені риси обличчя зараз спотворювала ненависть.
– Жахаєшся, мишеня? – Алюет Д’Амброзія кивнула підборіддям. – Правильно, що жахаєшся. Ти у великій небезпеці.
Пенні лише міцніше стиснула келих з шампанським. Якщо далі буде поштовх, вона хлюпне солодким ігристим вином просто акторці у вічі. А потім кинеться геть як навіжена.
– Хай там як… – погрожувала Алюет, розмахуючи наманікюреним пальчиком перед обличчям Пенні. – Не смій спати з Максом. Не можна займатися з Максвеллом сексом.
Натовп був явно розчарований, коли кінозірка повернулася й пішла геть. Люди розступалися перед нею. Усі мовчали, аж доки вона зайшла до ліфту й зникла.
Пенні зрозуміла, що Алюет несамовито ревнує. Ця французька діва досі кохає Максвелла. Пенні посміялася про себе. Вона, звичайна Пенні Гарриґан, викликає заздрощі у найспокусливішого секс-символу світу. Мить по тому поряд із нею вже стояв Максвелл. Як завжди, він щось нотував у свій блокнот. Такий собі льотчик-лихач.
Пенні мовчала, тому він спитав:
– Усе гаразд?
Вона описала йому сцену, свідком якої він не став. Як до неї підійшла Алюет. Як акторка їй погрожувала.
На ввічливому обличчі Максвелла з’явився дивний вираз. Раніше Пенні ніколи такого не спостерігала: злість, поєднана з іншим відчуттям. Можливо, коханням. Теплий вітерець тріпав його біляве волосся.
Хай там як, вона не здатна протистояти. Чи то через фізичну привабливість, чи через бажання роздратувати Алюет, але Пенні не могла більше опиратися бажанню переспати з Максом. Вона взяла його за руку.
– Давай-но сьогодні не будемо повертатися. – Вона піднесла прохолодну долоню до своїх губ та поцілувала. Потім додала: – Давай залишимося тут на ніч, а до Нью-Йорка повернемося завтра вранці.
У ліжку Максвелл торкався її вправно, мов лікар. Він використовував пальці, наче кронциркуль, – лише для вимірювання. Як лікар або вчений, він торкався її кінчиками пальців, немов вимірював її кров’яний тиск. Нерідко він зупиняв пестощі, нахилявся до столика біля ліжка й щось нотував своїми таємничими, схожими на павутиння стенографічними позначками.
Того першого вечора в Парижі Пенні трохи напилася й опинилася оголеною в його ліжку, а він стояв навколішках між її розсунутими ногами.
На приліжковому столі поєднувалися дивні речі. Грановані кришталеві пляшечки, на кшталт парфумів, у кожній рідина яскравого кольору. Вони скидалися на масивні рубіни, топази, смарагди. Вони нагадали Пенні про величезний сапфір, який вона бачила
