убили вісьмох євреїв, пояснивши це тим, що ті нібито заважали гасити пожежу[18]. Атмосфера загострилася до краю.
О другій годині бригада вишикувалася на полі, перед безліччю маленьких наметів. Настав час богослужіння. Посеред літургії відбулося щось незвичайне. Сонячне світло змеркло. Поглянувши на небо, вони зрозуміли, що це неповне сонячне затемнення. Багато хто вбачали в цьому зловісний знак. Явище справило «незабутнє враження», особливо на більш забобонних солдатів.
Відразу ж після богослужіння всі розійшлися. Частини бригади почали завантаження на потяг, що чекав на них. Як зазвичай, це тривало більше часу, ніж планували. Уже настала ніч, коли настала черга Лобанова-Ростовського. Але й після завантаження все відбувалося в уповільненому темпі. Потяг неспішно котився рейками в ніч, на південь. Це звичне почуття від подорожі на потягах 1914 року: повільність. Вагони, переповнені солдатами, рухалися часом зі швидкістю велосипедиста[19]. Залізниці були заповнені потягами, що в цей період війни часто рухалися в одному й тому самому напрямку і з однією-єдиною метою. Уперед. На фронт[20].
Лобанов-Ростовський не вперше опинився в полоні залізниці, де буквально вишикувалися в чергу потяги з військами. Відстань у двадцять п’ять кілометрів вони долали за добу. Потяг тягнеться незвично повільно – майже не чути деренчання рейкових стиків. Значно швидше можна було б пройти маршем, але наказ є наказ.
10
Среда, 9 вересня 1914 року
Володимир Літтауер бачить, как страждають коні під Відмінненом
Усе пішло шкереберть. Літтауер розраховував, що це буде «кілька днів мирного походу слідом за піхотою», але все перетворилося на панічну рятувальну операцію. Вони скакали верхи всю ніч. Вони виснажені.
Зараз ранок. Вони зібралися біля перешийка між озерами, на схід від містечка Відміннен. Він зайнятий німецькими військами. Росіяни знають, що очікується наступ. Ескадрон Літтауера стоїть у резерві, і він з цікавістю спостерігає за дуеллю між російськими й німецькими гарматами. Його гусари спішилися і сховалися в укриття.
Навіть у цій метушні, за відсутності достовірної інформації зрозуміло, що російське вторгнення в Східну Пруссію зазнало краху. На півдні армію Самсонова вщент розбили німецькі дивізії, що з’явилися казна-звідки[21]. Її залишки відступили до кордону. І тепер, схоже, німці кинули свої сили проти Ренненкампфа на північному сході. З’єднання Літтауера разом з піхотною дивізією якимось чином повинні будуть блокувати німецький прорив [22].
Артилерійська дуель усе триває. Осіннє повітря сповнене гуркотом гармат. Німецький вогонь чомусь зосереджений на маленькій, порослій чагарником висоті. Ось її вже вкривають дим і хмари від вибухів. Ворожа артилерія лупцює та лупцює по ній, і вкрита зеленню земля не чорніє від воронок снарядів.
Раптом
Вони голослівно стверджували: розправа відбулася тому, що пожежа сигналізувала німцям про присутність у містечку російських військ.
Причина зрозуміла. Армії пересувалися згідно з ретельно розробленим і неймовірно складним графіком, де однією з передумов цих надскладних розрахунків сотень тисяч відправлень та прибуттів була швидкість руху, принципово незмінна і за необхідності мала. Дехто стверджував, що під час руху потяга можна було встигнути нарвати квітів біля залізничного насипу, але це здається перебільшенням. Хоча напевно хтось намагався і нарвати квітів також.
У той час Росія в межах масштабної програми військової модернізації облаштовувала дороги і залізниці. Насамперед будівництво залізниць у російській Польщі дуже налякало німецький Генштаб. Що швидше можна зібрати армію й висунути її проти ворога, то більше шансів на перемогу. Це аксіома. Німецький план Шліффена – який узагалі-то і планом не був, а був просто пам’ятною запискою від 1905 року, що фіксувала стан справ після розгрому Росії Японією, – ґрунтувався на тому, що росіяни не встигнуть почати діяти, перш ніж будуть переможені французи. І важливим чинником у цих прогнозах були залізниці. Ще 1910 року російська армія могла використовувати всього 250 складів для проведення мобілізації, – для порівняння можна згадати транспортну мережу в районі Кельна: 700 потягів на той же період часу. Російська програма модернізації передбачала збільшення кількості потягів і перенесення їх розвантаження ближче до німецького кордону.
Підраховано, що зі 150 тисяч чоловік його армії загинуло лише близько 10 тисяч, а особиста доля Самсонова довго залишалася невідомою, але, швидше за все, він наклав на себе руки.
Дивізія Літтауера мала приєднатися до нової 10-ї армії, яка прикривала лівий фланг армії Ренненкампфа, після того як 2-га армія Самсонова припинила існування; однак німці виявилися спритнішими. Вони вже прямували до горезвісного лівого флангу, через важкопрохідні місця навколо Мазурських озер, через перешийок близ Відміннена. У самому кінці цього лівого флангу стоїть ескадрон Літтауера, тому можна сказати, що він займає лівий фланг лівого флангу Ренненкампфа.
