надійшли нові розпорядження. Слід готуватися до відступу.
За півгодини Лобанов-Ростовський обертається. У жовтневому небі він бачить велетенський димний плюмаж. Полум’я пожирає Опатов. І не тільки його: всі села по обидва боки від міста також охоплені вогнем. Військовим дедалі важче продиратися крізь натовп переляканих чоловіків, жінок і дітей, які в паніці кидаються в різні боки, коли до них наближаються звуки бою. Десь на півдорозі рота зупиняється.
Що, власне, відбувається? Російська армія, яка відтісняла австрійців на південь від Кракова, припинила переслідування супротивника. Причинами тому стали осіння сльота, труднощі з постачанням (звісно ж саме цими причинами завжди пояснювали, чому раптом блискавичний і ефектний наступ призупинявся), а також неочікувана поява німецьких військ[31].
Близько дванадцятої рота Лобанова-Ростовського була оточена «кільцем вогню». Ніхто не знав, що відбувалося насправді. Судячи з чутних звуків, бій тривав ще й позаду них, на дорозі до Сандомира. Вони як і раніше не брали участь у бою, але розриви снарядів лунали дедалі ближче. Повз них проїхала якась військова частина, коні тягли за собою кулемети. Після короткої наради з незнайомим штабним офіцером Лобанов-Ростовський отримав наказ узяти 20 бідок своєї роти, навантажених вибухівкою та іншою зброєю, і прямувати за кулеметним відділенням, прориваючись з оточення. На підкріплення він отримав 20 солдатів. Сама рота поки залишалася на місці.
Так Лобанов-Ростовський і вирушив у дорогу: верхи на коні, його люди – по одному в двадцяти одноколках, а ще (оце вже дивина) корова, яка призначалася їм на обід, але отримала коротке відрочення у зв’язку з непередбаченим розвитком подій. Лобанов-Ростовський був дуже стривожений, бо кулеметники спритно просувалися вперед, і він швидко відстав від них. Пізніше він розповідатиме: «Я не мав карти і не уявляв про те, де я знаходжуся». Біля мосту, де сходились три дороги, вони потрапили в страшенний затор з біженців, свійської худоби, коней, санітарних возів з пораненими. Міст був блокований возом з біженцями, два колеса його повисли над водою. Доки солдати намагалися зрушити воза, над їхніми головами засвистіла картеч[32]:
Переполох поміж селян був невимовний. Жінки і діти кричали від жаху, чоловіки намагалися утримати коней, які билися в паніці, а одна жінка в істериці вчепилася в мого коня і кричала: «Пане офіцер, на якій дорозі безпечніше?» Зі зрозумілих причин я не міг відповісти і лише невизначено махнув рукою. Якийсь селянин штовхав поперед себе трьох корів, які впиралися; нарешті йому вдалося вивести їх на об’їзну дорогу, але й там розривалися картечні гранати. Він повернув назад, його знову наздогнав вогонь, і він, геть збожеволівши, помчав назад до палаючого села.
Перейшовши зрештою через міст, Лобанов-Ростовський побачив, що дорога заповнена селянами, які бігли, їхніми возами, і рушив разом зі своєю маленькою групою солдат просто полями. Кулеметники вже зникли вдалині. А Лобанов-Ростовський знову намагався
Фірма «Гінденбурґ і Людендорф», зокрема, зуміла ще раз виконати подібну стратегічну рокіровку із залізничними потягами, про що російське командування і не мріяло: німці миттєво перекинули свої сили з безпечного району (Східна Пруссія) в той, що зазнав поразки (Південна Польща). Але не йшлося про новий Танненберґ. Обидві воюючі сторони здійснювали свої пересування дещо хаотично, або не знаходячи супротивника, або не підозрюючи, де він. І зараз сталося так, що обидві сторони наткнулися одна на одну в околицях Опатово, німці – активно атакуючи, а росіяни – пасивно відступаючи. Ця битва не матиме особливого значення в ході війни. А обидві сторони згодом будуть змальовувати цю подію як успіх.
На початку війни картечна граната у всіх арміях без винятку була найпоширенішим типом снаряда польової артилерії. Типовий приклад озброєння, придуманого в тиші кабінетів. Кожна картечними граната містила сотню свинцевих куль, що розліталися після вибуху невеликого порохового заряду на дні гранати. Це діяло на кшталт пострілу з величезного дробовика. Зрештою снаряд за допомогою спеціальної дистанційній трубки вибухав у повітрі просто перед наміченою метою, – операція досить непроста! Ляск просто над головою означав, що кулі пролетіли повз. Крім того, було важливо, щоб ціль знаходилася над землею. З цієї причини цей тип зброї практично втратив своє значення з появою окопів, у яких ховалися учасники бою. Чорний порох спричиняв білі та трохи повернені вниз хмари вибуху, характерні для картечі.
