тут. Яка користь відьмі від перебування в маєтку, де магія цілковито не діє.
Тож кожного вечора єдиним моїм заняттям ставали лише мрії про невелику радість сходити за вишневим пирогом. Смачна випічка, декілька історій від Лорейн істотно покращили б існування тут. Як кажуть, не з моїм щастям. Кав’ярня знаходиться під забороною. Хто знає коли заманеться Клер з’явитись в ній. Ризикувати не варто. Можливо дівчина доброзичливо і поставилась до мене першого разу, та які шанси на її люб’язність наступного? Сутички мені просто не потрібні. Тому кожен вечір для мене був нудним перекладанням речей. Хоча інколи, я заходила в величезну бібліотеку, на яку мені натякав сам Тед. Його очі просто палали від цікавості.
– Меган, ти лише уяви на скільки цінні видання зібрані в цій домашній бібліотеці. Вони є свідками знатності та інтелігентності колишніх мешканців маєтку. Освіченість цінувалась завжди у всі часи.
– Так, – погодилась я.
– Напевно я залишив би усі книги собі, – замріяно промовив містер Барнерсом.
Я зазвичай брала декілька примірників, старовинних казок від Берти Хаур. Ніколи не чула про таку письменницю. Мабуть саме тому, вона мене зацікавила. Її твори дали мені зрозуміти причину. Вона була відьмою, і всі її видання суто для виховання дітлахів, здатних чаклувати. Деякі казки з повчальним сенсом містять окремі закляття. Це могло б привернути увагу звичайних людей. Історії мені сподобались, вони мене розважали і робили перебування тут менш нудним. Не дивно, що моє існування в містечку Пінс перетворилось на щось дійсно нудне. Таке відчуття, ніби я застрягла. Все що я не робила, нічого не змінювало. Я просто повільно втрачаю час в пошуках невідомої реліквії. Це випробування перетворюється на повільні тортури. Я ніби знаходжусь в кільці, що змикається з кожним днем все щільніше. Кожна моя дія, робить ситуацію лише гірше. Я стільки доклала зусиль аби привести мій новий дім до придатного стану. Жодні мої зусилля не допомагали віднайти невідому реліквію, вони виявились марними. Мені здавалось, що все так залишиться. Я ж перетворюсь на пані Кемс, самотня і без усілякої надії на майбутнє. Негативні думки захопили мене. Я не можу ніяк знайти розради, користуватись магією в кімнатах просто неможливо, а вийти на вулицю і вимовити заклинання неприпустимо. Я не маю права видати себе.
Відчай не залишав мене. Проте все змінилось.
Одного разу я прокинулась від гуркоту, який лунав зі сходів. Спочатку я не могла зрозуміти, що відбувається. Можливо, це був лише сон. Звуки ставали дедалі гучнішими. Раптом тріскіт від розбитого скла змусив мене повністю прокинутись. Добре, що я сплю одягненою, а не в звичній піжамі. Цей факт дозволив мені не витрачаючи часу, відправитись на пошук джерела шуму. Повільно спускаючись сходами, я дивилась вперед. На підлозі лежали друзки розбитого вікна і камінь. Хтось навмисно розбив скло. Ще я почула голоси. Невже, хтось намагається проникнути в маєток. Важко передати мої емоції в той момент. Чи
