ліг і довго крутився і лише близько трьох ночі щойно заплющив очі, він мені подзвонив і, не поцікавившись, чи не дуже пізно, доповнив свої міркування про вартість першого украденого мільярда думкою, до якої я дійшов власним розумом:
– Слухай, забув сказати ще ось що. Укравши мільярд, виправляючи конституцію, посилюючи поліцію, фальсифікуючи вибори, він повинен і можливого наступника підібрати, котрий вже щось украв, який, якщо і змінить його при житті, то сам, в усьому цьому забруднений, розкривати його не посміє.
Над чим ви зараз працюєте?
Пригадані мною міркування Акуші навіяли мені смутні думки, що якщо він правий, то немає жодної надії, що у нас у хоч трохи осяжному майбутньому на вершині влади може опинитися чесна людина. В усякому разі мені до цього за допомогою кліща чи без нього вже не дожити.
Щоб відволіктися від таких думок, я переключився на дурницю: зосередив свою увагу на якомусь апараті, який зеленими і червоними індикаторами переморгується.
– Цікаво, – питаю Зінулю, – що це у вас за прилад?
– А я не знаю, – стенула вона плечима.
– Як не знаєте? – здивувався я. – Він для чогось же потрібен.
– Не знаю, навіщось, може, і був потрібен, а тепер так – бутафорія.
Ось кажуть, що асоціативний вид мислення це найнижчий вид мислення. Коли б я в це повірив, міг би померти від комплексу неповноцінності. Бо завжди мислю асоціативно. Зінуля сказала: прилад бутафорський. Я з нею негайно погодився і розвинув цю думку далі:
– У нас все бутафорське. Бутафорський уряд, бутафорський парламент, бутафорський суд, бутафорські вибори, бутафорська невідкладна медична допомога.
– Як ви мислите оригінально, – оцінила Зінуля. – Ви також письменник.
– Що значить також? – не зрозумів я.
– Ну, я маю на увазі Семигуділов письменник і ви також.
– Це я також? – обурився я до глибини душі. – Це він також. Якщо він взагалі письменник.
– Петро Ілліч, – втрутилася з поправкою Варвара, – не просто письменник. А дуже відомий письменник. Набагато відоміший за вашого Семигуділова.
– Ну, як це? – не повірила Зінуля. – Семигуділова знають всі, навіть ті, котрі книжок не читають.
– Саме ті, хто не читає, а дивляться безглузді ток-шоу по зомбоящику. А читачі книжок знають Петра Ілліча.
– А-а, – ставлення до сказаного Зінуля виявила незрозумілою, шанобливою, очевидно, емоцією. – А над чим ви зараз працюєте?
– Смішне запитання, – сказав я.
– Чому смішне?
– Тому, що цікавитися, над чим письменник працює зараз, є смисл тільки в тому випадку, коли знаєш, над чим він працював раніше.
– А над чим ви працювали раніше?
– Петро Ілліч, – знову втрутилася
