бачать у пітьмі на тисячі метрів перед собою. Птахам він дав легші, порожнисті кістки, щоб вони могли триматися в повітрі. Власне, всім творінням природи Бог дав необхідні властивості.
Донедавна вважали, що це наслідок «еволюції», зумовлений звичайною боротьбою різних тварин за виживання. Сьогодні комп'ютери – іноді вони діймають, але до чогось таки надаються – наочно продемонстрували, що, згідно з такою теорією, планета Земля була б у тисячу разів старша, ніж вона є насправді. Іншими словами, нашій планеті просто віку не стало б на те, щоб клітини та різні елементи поєднались у спосіб, сприятливий для адаптації до різних умов і розвитку таких досконалих, вищих форм життя, які ми бачимо сьогодні.
Це свідчить про велику ласку, про велику любов, про існування великого Мисленника, який усе наперед обмислив, який дбає про те, щоб зернята, приліпившись до листочка, падали з дерева кружляючи – перший гелікоптер! – і відлітаючи далі від дерева-матері, бо, впавши до його кореневища, в темряву і сирість, вони згниють. Натомість вони дістаються осоння, де можуть прорости новим деревом.
Отже, Той, хто мислив, або Те, що мислило, або Те, що примислило весь цей складний процес для всіх істот, створив таїнство, аби сперматозоїди могли ворушити своїми хвостиками і переміщуватися, створив дивовижну рівновагу коріння і гілля дерев, подбав про те, як падати листю, подбав про все… А тепер скажіть мені, чи не так само дбає Він про нас? Чом би й ні? Він мав подбати про нас і на фізичному, і на духовому рівні. То чого боятися смерті? Чого боятися знегод? Хай то будуть знегоди чи смерть, невдача чи зневіра, – що значно гірше, – втрата любові чи просто психологічної рівноваги… Хіба не Він криється за всім тим? Може, це сходинки, що допомагають нам підійматися, рухатися еволюційним процесом, повертають нам снагу, повертають нам Богів, перетворюють нас на щось нове і могутнє? Чи не замислено все це Великим Розумом, який опікується нами, і, коли ми спотикаємось, якась невидима рука нас піднімає, як то сталося колись з таким собі Лазарем? Чи не підіймає нас Щось, коли ми падаємо? Чи не існує і для нас щось подібне до того, що є для гусені і для листочка?
Без сумніву, те, що є для гусені і для листочка, є і для людей, для людських спільнот, для культур. Але для цього ми повинні знов усвідомити Бога, облишити всі ці матеріалістські архаїзми і прийти до істинної духовості. Звісно, я маю на увазі не зовнішню поставу. Хтось може молитися перед образом Христа і бути геть далеким від духового. Натомість, людина може сумлінно ковалювати для інших, працювати на фабриці, в офісі чи в університеті, і ця людина, в цей момент, може здійснювати величніший містичний акт, ніж молільники, які просто мозолять собі коліна.
Ми повинні глибоко відчути Бога, знову повернутися до цього давнього відчуття віри в Бога, коли люди визнавали себе вірними тієї чи тієї релігії, але всі вони вірили в Бога. Одні говорили про Христа, про Бога чи про Єгову інші – про Аллаха, але всі вони говорили про одне
