Стейнберг Гусман: Ми вирішили дещо урізноманітнити сьогоднішню бесіду професора Лівраги, і не тільки зачаровано його слухати, а й ставити йому запитання. Отож, пане професоре, як вам спало на думку запропонувати цього суботнього дня, коли за вікном XX сторіччя, бесіду про розсуд і релігію?
Хорхе Анхель Ліврага: Без сумніву, вода найпотрібніша в пустелі. Як на наш час, коли так мало розважливих людей, істинних вірян, варто з'ясувати, що таке розсуд і що таке релігія. Під час моєї останньої подорожі Францією, Швейцарією, Австрією та Німеччиною я впевнився, що багато людей хоче знати, що таке розумне, що таке містичне, що таке релігійне, що таке розсуд, до якої міри ці два поняття можуть узгоджуватись чи існувати нарізно. Це турбує кожного з нас тут, у центрі, немов на роздоріжжі. Ці два концепти ми чуємо шкірою, як дощ і сонце. Тож ми рухаємося вперед, бо мусимо розв'язати наші проблеми, збагнути сутність того дощу і того сонця.
Д.С.Г.: Дуже дякуємо. Але в такому разі, чом би нам не обговорити це питання? Хіба не логічно було б, аби ви, якфілософ і мислитель, виклали нам своє бачення того, що є розсудом, а що – релігією? Я знаю, що нині існує багато дефініцій; знаю, що варто лиш відкрити словника, щоб дістати коротку довідку. Але нам хочеться почути саме вашу думку, ваше розуміння цих двох концептів.
Х.А.Л.: І справді, варто лиш відкрити якогось словника, і ви знайдете визначення розсуду та релігії, але я викладу своє бачення філософа.
Однією з найсуттєвіших властивостей душі є інтелект. Саме інтелект – про що свідчить сама етимологія слова – наділяє душу здатністю бачити, читати чи розуміти довколишній світ, середовище і навіть повернутися до самого себе, пізнавши Я в Я. Механізмом, що його застосовує цей інтелект, якщо він не позбавлений логіки і заснований на низці причин і наслідків, і є розсуд. З давніх-давен і дотепер розсудом послуговуються для пошуку істини.
А релігія – це містика, нове пов'язання, єднання людини з природою, з усім сущим. Релігія – це віра в Бога, відчування і переживання Бога. Але я говоритиму не про релігійну чи філософську форму; наша мова про розсуд і про релігію загалом, про релігію як елемент, що єднає людину з самою собою, з природою і Богом. Бог – це Щось безіменне чи неназване, що ми, проте, називаємо Богом. Він глибоко захований в усьому; він ховається за найзахованішим; він менший за найменше, більший за найбільше; він мовчазний споглядач усього, що ми робимо; він єдиний простягає руку зневіреним понад мостами смерті, він дає надію всім. Бог сміється разом з нами; Бог у кожній нашій сльозинці. Кожній людині, в кожен момент історії, властива якась форма релігії.
Д.С.Г.: Тож повернімося до відправної точки. Щойно ви сказали, що розсуд – це знаряддя інтелекту, а релігія є формою єднання, загального єднання. Хотілося б почути вашу думку, чи існує причинний зв'язок між цими двома елементами. Іншими словами, чи релігія постає з розсуду, чи, навпаки, розсуд постає з релігії, або ж в історії ці елементи циклічно повторюються?
Х.А.Л.:
