Таємниця одного дiаманта. Юрій Логвин
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Таємниця одного дiаманта - Юрій Логвин страница 17
А капiтан верещав на матросiв, що вчепились у линви снастей:
– Пiдтягай, пiдтягай вiтрило! Рею, рею розгортай на три кроки лiворуч!!!
Матроси напружувались до набрякання жил на руках i шиях, щосили тягли линви й канати. I всi блоки та дерев'янi частини – щогли i реї – вiдповiдали на їхнi зусилля рипiнням, скрипiнням, глухим потрiскуванням.
Тепер двi лодiї зi стражниками-тюрками слiдували за сафiною, точно повторюючи всi змiни її курсу.
Часом на широченному плесi, де, здавалося, й берегiв не було видно, повз сафiну вгору пропливали одне за одним судна.
Так близько, що здавалось – вони зараз зачепляться реями, заплутаються снастями.
Малий Алi мав на якийсь час перепочинок вiд жаровнi i приступив до лоцмана.
Вiн вклонився i спитав, не стримавшись, як справжнiй гречний багдадець:
– О шейх! Чому, поясни менi, темному, чому рiчка така широка, як море, а судна ось-ось зiткнуться i потоплять одне одного? Невже тiльки тут є достатня глибина?
Старий мов тiльки й чекав цього питання, наче кiнь на ристалищi знаку сурми в день перегонiв.
Вiй задер ще вище своє гостре, горбоносе обличчя, втягнув широкими нiздрями повiтря i виголосив на одному диханнi:
– Це тому, допитлива дитино, що вже не одну сотню лiт в нашому халiфатi не було порядку!.. Розпускай, розпускай вiтрило! Тримай он на ту третю могилу! Як прибрала руйнiвниця щастя i розлучниця людей нашого доброго i славного халiфа Гаруна ар-Рашида, вiдтодi нашi халiфи занедбали дiла вiри й людського буття. Занедбали, вiдповiдно, й устроїтелi та будiвничi спорудження нових гребель i каналiв. Забули звiздарi споглядати небо i обчислювати по зiрках, яка й коли буде повiнь. Мандейцiв-знавцiв 2 не питали про зiрки, а часом їм, як чаклунам, вкорочували життя… Розвертай вiтрило на крок праворуч! Тримай кермо на поодиноку пальму!.. А вiд повенi та швидкостi її настання залежить кiлькiсть намулу, що створить обмiлини, запори та потаємнi груди… Розвертай, розвертай вiтрило праворуч на чотири крокуй Стiй! Пiдтягай вiтрило! Ти багдадець, цiкава дитино, у вас там течiя стрiмкiша i русло сталiше. А нам тут, менi та iншим рiчковим поводирям, доводиться кожного разу обстежувати русло… Розгортай, розгортай на повну силу вiтрило! Убога тепер ми країна, хоча халiф, надiя правовiрних, почав збирати все докупи. Ах, якi колись були часи! Ти знаєш, адже я iз старовинного басрiйського роду. Ми жили тут ще до вас, до арабiв…
– О шейх! А хто ж ти – ти наче не перс i не iудей?! – здивувався хлопець.
– Я мусульманин. Але кров'ю iз старовинного роду мандейцiв. Я знаю їхню мову i книги, старi їхнi мудрецi навчили мене знанням зоряного неба, сонця, мiсяця. Та знання мої нiкому не потрiбнi – люди стали лiнивi розумом. I коли я щось їм сповiщав заздалегiдь, вони це вважали чародiйством. А чародiєм бути небезпечно. Гей, капiтане! Дай перепочинок твоїм хлопцям! До тих трьох могил дно рiвне i глибоке!.. Добрi часи минули… Люди стали дрiбнi i безчеснi. Немає великих людей! От за часiв Гаруна ар-Рашида був справжнiй флот, справжнє вiйсько! Тодi була справжня торгiвля,