розбiйники – грубi дикуни, пожадливi й темнi, їх можна задобрити, якось улестити. Знаєш, зрештою, де їх можна сподiватись, коли вони можуть наскочити! А тi, отруйнi змiї, отi клятi iсмаїлiти2, невiдомо коли, невiдомо де, невiдомо як з'являються на погибель людей! I нiхто не може вiд них уберегтись: нi шах, нi султан, нi iмам, нi купець, нi воєначальник чи вчений богослов! Отруйнi змiї, скаженi, заюшенi пси, обпоєнi гашишем, розбещенi повiями в потаємних замках, розбещенi i обдуренi своїми пiрами 3 та потаємним iмамом – ото страшнi злочинцi! Навiть славнiй Садах ад-Дiн 4 через пiдступнi зазiхання асасiнiв мусив стерегтися щодня i щогодини. Звитяжець не спав на одному мiсцi двiчi! Ви це знаєте, чи нi?!! А вiн же не боявся жодного найстрашнiшого франка-хрестоносця. I вiн тремтiв, бо не знав, чи побачить вiн уранцi сонце!
Купець у дорогому халатi криво всмiхнувся i вiдповiв:
– Ми подорожнi, купцi. Що нам тi хашашини? Вони вбивають можновладцiв, суддiв, емiрiв, тих, хто переслiдує їх. Вони рiжуть вельможних, владцiв, а ми хто, а ми що?..
– Вони всiх рiжуть! – чорнобородий перебив його навiть непоштиво. – Вони хочуть, щоб усi їм корилися, вони хочуть собою заполонити свiт! Щоб усi були слухнянi й безмозкi – бо їхнiй «Гiрський Дiд» 5 за них думає! Темна голота й ученi дурнi вiрять, що вони принесуть людям рiвнiсть! Не може бути в оцьому свiтi рiвностi мiж багатими й бiдними, розумними й дурними, щасливими i невдахами. Шейхи хашашiнiв спокушають голоту тим, що нiби всi рiвнi, i всi потраплять до раю! I змушують голодранцiв виконувати кожен наказ свого потаємного iмама. Я знаю – це рiвнiсть рабiв, слухняних рабiв свого кривавого господаря!.. Тi ж, хто навколо «Гiрського Дiда», нагромадили в своїх руках скарби незлiченнi, а голоту обдурюють рiвнiстю!
– Звiдки ти про них знаєш, що так можеш їх ганити? – пiдозрiло i зловiсно нiби запитав пiдстаркуватий купець у коштовнiм, засмальцьованiм каптанi.
– Знаю! Мiй дядько, син Iбн Лятiфа, знаменитого дамаського купця, що постачає вiйськам преславного Салах ад-Дiна зброю для вiйни з хрестоносцями, не захотiв їм вiддати караван зброї нiзащо. Так просто, за одне слово «подаруй» їхнього «Старця»! Вони вимагають вiд людини не тiльки всього достатку її, але й покори собаки, яку перiщать нагаєм, а вона плазує перед господарем i облизує його бруднi капцi. Вони оголосили джихад6 не лише невiрним, гяурам, вони оголосили джихад всiм тим, хто не думає так, як вони! А Аллах, нехай славиться його iм'я, створив усяку людину, щоб вона вiдрiзнялась, одна вiд одної. Нема людей схожих мiж собою розумом, як битi дирхеми одним карбом! Я купець – i менi джихад в iм'я загробного раю не такий солодкий, як добування засобiв життя! Адже сказано в хадисi, що добування засобiв життя є основою свiту. I як казав один мудрець:
«Менi лiпше вмерти на верблюдi в караванi, що везе дорогоцiнностi, нiж впасти з коня в розпалi битви проти невiрних!»
– Ну, це ти говориш погане! – спохмурнiшав пiдстаркуватий у замизканiм каптанi. – Адже сказано, що тих, хто не пiдкорюється, треба знищувати. Хтось же повинен винищувати тих, хто не визнає Аллаха?!!
– Може, й повинен, – вiдказав чорнобородий. – Це справа долi й Аллаха. Я ж знаю своє – купець виконує волю Аллаха, добуваючи
