– ось основна причина. Штима прибрала мафія. Закінчується перерозподіл кримінальної власності. Так що і без ваших пікентронів відомо.
– Пінкертонів, – виправив Юрко. – Пошукове агентство Аллана Пінкертона, в якому, крім Піка, працювало всього дев’ять службовців, а знешкодили вони добрий десяток банд гангстерів. Легендарні особистості, справжні професіонали, непідкупні, безстрашні, з умінням перевтілюватися, досконало володіли зброєю, а ти, Надю, зі смішком про них… До речі, їхньою емблемою було широко розтулене око з написом: «Ми ніколи не спимо». Ми теж не спимо.
– Авжеж, не спите… Щось не видно результатів. Дрібну рибку ловите, акули для вас недосяжні. От скажи, кого Наливайко притягнув до відповідальності з «жирних котів», директорського лобі, а це колишні комуністи, лише перефарбовані, з крупних підприємців, фінансистів, бізнесменів? Жодного! А вілли за містом ростуть як гриби після дощу. Твій шеф теж виплив догори на тій самій хвилі національного відродження, що і Штим. Був сіреньким адвокатом, а став грізним прокурором. Грізним для загалу, своїм – для тих, хто платить і замовляє музику.
– Думку громадськості врахуємо, – весело сказав Юрко, – з віллами розберемося. Але прокуратура, Надю, працює за сигналами про порушення закону. Нема сигналу – нема й справи, точніше – перевірки. А закони тепер такі, що можна побудувати не лише вілли.
– Якби Наливайко захотів, але він куплений, – розпалювалася все дужче Надя. – Може, і тебе купили, а ти й не знаєш? Гадаєш, квартиру дали за гарні очі та успіхи на службі? Чи телефон встановили, думаєш, задурно?
– Як же слідчому без телефону? – заперечив Юрко. – Я ж повинен бути готовим негайно виїхати на місце події! І вдень, і вночі, незважаючи навіть на святковий день чи вихідний. А щодо квартири…
– Почекай трохи, – вела далі Надя, – тобі нагадають. Поки-що до тебе придивляються, обмацують, підходів шукають. Можливо, трохи й бояться, бо з Києва направлений, чужий для них фрукт. Ще невідомо, який на смак і по чому? Невже твої пінкертони були зовсім непідкупні?
– Спочатку так, коли працювали вдесятьох. А потім, коли агентство виросло, прийшло багато нових людей, можна було декого й купити.
– Бачиш! – переможно вигукнула Надя. – Все і всіх можна купити! Питання лише в ціні!
– Мера міста, прокурора, начальника міліції, – підлив трохи олії у вогонь дискусії Ткач. – Я вже не кажу про слідчого прокуратури. Подарунки, презенти, опіка, турбота, телефон, квартира. І як я дотепер цього не втямив? Сором, ганьба!
– Ти, Юрку, не іронізуй, – насупивши брови, хитнула головоюи Надя. – Мене дивує інше. Чому тобі так легко з ними працюється? Адже не сліпий, усе бачиш. Може, й тобі дають тихцем, складаєш у панчоху, а я й не знаю?
– Навіщо в панчоху?! – примружив очі Юрко. – Валютний рахунок у швейцарському банку. Мільйон доларів разом зі Степаном Степановичем тримаємо. Один рахунок на двох. Поїдемо влітку проценти знімати.
Надя кліпнула довгими підфарбованими віями. Очі в неї загорілися, вуста від здивування розтулилися і вона на мить
