з четвертого поверху десь опівночі, коли сиділа в туалеті, чула, як гавкнув сусідський пес Тризор, а потім підійшла до вікна на кухні, щоб подивитися, яка температура на вулиці, бо по телевізору обіцяли – мороз буде. Підійшла і побачила, що навпроти їхнього дому стояв легковик. Яка марка машини, колір, що кинулося у вічі? Не пам’ятає, бо авто стояло боком і далеченько, а що габаритні вогні не горіли – точно знає. На тому місці воно кілька вечорів поспіль стояло, ви у Стефи з другого поверху запитайте, чи не її залицяльника машина. Правда, вчора авто боком стояло, а раніше – передком до під’їзду.
Стефа Сокальська, дев’ятикласниця середньої школи номер вісім, була вдома. Побачивши у вічко дверей співробітника карного розшуку, перелякалася мало не до смерті. Довго не відчиняла, хоча про вчинений злочин знала – виходила на вулицю подивитися. Батьки того вечора поїхали в село до родини на празник, її не взяли, бо вранці треба до школи. Засвідчила, що вчора її ніхто не підвозив, сиділа вдома, вчила уроки. Прізвищ знайомих хлопців назвати не змогла. Їх у неї троє з машинами. Як їх звуть, пам’ятає: Вадим, Славко та Ігор. Журба відзначив: дівча гарне, але не зовсім щире. Відклавши на потім вивчення Стефиного оточення, перевів увагу на власника пса Тризора. Так, справді, німецький дог десь опівночі покинув свій килимок біля ліжка і довго вовтузився біля вхідних дверей, кілька разів гавкнувши. Але він, власник, сорокарічний холостяк Петро Петрович Ярмаш не надав поведінці собаки належної оцінки. От, якби знав, що трагедія трапиться… Щось у підстаркуватому парубкові оперативника насторожило. Підсвідомо, інтуїтивно, як детектива з семирічним досвідом роботи. Що саме, він Наливайкові не міг пояснити, та й не дуже хотів, але відчував, що Петро Петрович Ярмаш не все сказав, а ще, холодні, розумні, трохи насмішкуваті очі наводили на думку детальніше ознайомитись з особистістю власника німецького дога. Втім, пана прокурора більше цікавив мешканець квартири номер сімдесят чотири – слюсар мотозаводу Микола Барбірош, який виявив труп і зателефонував до міліції. Тому Наливайко доручив слідчому прокуратури уважніше до нього придивитися, звичайно, після першочергових і нагальних слідчих дій.
Тримався чоловік напружено, раз по раз припалюючи цигарку, котра гасла, мабуть, тютюн вогкий був, і говорив плутано, трохи заїкаючись, ковтаючи кінцівки фраз. Ясна річ, не кожному випадає вранці побачити мертву людину в під’їзді свого будинку, і тому поведінка слюсаря була логічно виправданою, враховуючи його настрашений стан. Одначе переляк аж ніяк не був причиною, аби людина, відтворюючи свої почуття і вчинки, говорила інше, а простіше – брехала, не хотіла казати правду. Чому, запитав себе Юрко? Виходить, на те є якась невідома причина, котру він намагається приховати від слідчого.
– Я штовхнув двері, а вони не піддають-ться. Наче їх з того боку хтось трим-мав. Я дужче натиснув і побачив но-ноги… – детально розповідав Микола Барбірош слідчому прокуратури, а сам боровся із собою: казати про долари чи ні? Одразу не зізнався, на всі запитання
