З подивом я помітив, що став цінувати сервіс, за який треба платити, за чистоту, добру організацію, тишу. Мені було лише сорок, а я вже, мабуть, не любив свого фаху. Хлопцем я накинувся на роботу із запалом. Потім була спеціалізація, перші роки практики були для мене важкими й бурхливими, як той стусан санітарові, який не дочекався, доки паровий автоклав правильно завершить цикл стерилізації інструменту. Потім, майже непомітно, до мене прийшло почуття безтурботності разом із легким розчаруванням. Я поговорив про це з твоєю мамою, вона сказала, що я просто призвичаювався до життя дорослої людини, перехід необхідний і загалом бажаний. Мені щойно виповнилося сорок, а я вже перестав обурюватися. Не те щоб я продав душу дияволові, просто я не запропонував її Богові, я тримав її в кишені, у тій кишені, яка того дня була тим клятим баром. Горілка збадьорила мене.
– Увімкни, тут така спека, – гаркнув високий, замащений вапном хлопчина, дивлячись на завмерлі лопаті вентилятора, і попрямував до настільного футболу з кремезним приятелем.
Натиснув на циліндричний важіль, і м’ячики посипалися з дерев’яної коробки. Кремезний вкинув перший м’ячик у поле щосили, це мало відповідати певному ритуалу, і гра розпочалася. Обидва говорили мало, стискаючи ручки та завдаючи точні й сильні удари, від яких аж здригалися металеві перетинки. Знехотя бармен вийшов з-за стійки, витираючи вологі руки об фартух, та увімкнув вентилятор. Коли він уже збирався вертатись, я віддав йому келишок:
– Принеси мені ще один, будь ласка.
Лопаті вентилятора почали поволі ганяти гаряче повітря у барі, злетіла серветка, і я нахилився по неї. Я побачив декілька брудних остружків, а трохи далі ноги обох гравців. Коли я випростався, то відчув приплив крові до голови після раптового нахиляння. Бармен поставив новий келишок з горілкою на мій стіл. Я видув її одним махом. Мій погляд поплив до музичного апарата. Це була стара модель блакитного кольору в цяточках, крізь екран можна було побачити металевий важіль, який ковзав по дисках, коли апарат вмикали. Я подумав, що було б непогано теж послухати якусь композицію. Будь-яку. Я знову згадав обличчя цієї жінки з надмірною кількістю макіяжу, грубувате й приголомшене, яке хиталося в сяйві від цієї музичної скриньки. М’ячик вилетів із футбольного столика й покотився підлогою. Виходячи, я залишив барменові непогані чайові, той одразу ж відклав губку, якою протирав стійку, і схопив гроші мокрою рукою.
Я знову вирушив до майстерні. Переді мною кілька напівроздягнутих дітлахів тягнули мішок з-під сміття, заповнений водою, з нього крізь дірки навсібіч били фонтанчики. Нарешті жалюзі майстерні були підняті, хоч і не повністю, я нахилив голову й увійшов. Там, під замащеним календарем з грудастою дівчиною, я побачив дужого чолов’ягу приблизно мого віку, затягнутого в робочий, почорнілий від мазуту комбінезон. Я сів поруч у його старий «сітроен діана» з гарячими сидіннями, і ми поїхали до мого автомобіля. Потрібно було замінити масляний насос і муфту. Ми повернулися по запчастини. Механік висадив мене перед своєю майстернею, закинув у багажник усе потрібне й вирушив ремонтувати.
