докупи рожевим гримом. Наче Хитун-Бовтун[66] або головоломки-пазли. Його зморшки, вони скидаються на бойові шрами від того, що він веде ту саму телевікторину з моменту її першого випуску. Усе це сиве волосся, яке він завжди зачісує на один бік.
Лункий голос питає – цей гучний, низький голос, що звучить нізвідки, голос велетенського велетня, що ти його ніколи не побачиш, – він питає, чи не міг би ти повторити свою ставку?
Може, ти й не знаєш, що тобі потрібно від життя, але ти знаєш напевне, що це не дідусів годинник.
Мільйон, трильйон… так кажеш ти. Це число завелике, воно не вміщується в табло на твоєму ігровому столі. У ньому більше нулів, ніж яскравих вогнів у всіх вікторинах світу. Мабуть, уся справа в «Привіт, кицю», але з обох твоїх очей починають котитися сльози, ти плачеш, бо вперше відтоді, як ти був маленьким хлопчиком, не знаєш, що буде далі. Сльози сповзають за комір твоєї червоної футболки, і червона тканина чорніє, тому всі ті грецькі омеги вже неможливо розібрати.
Голос якоїсь дзета-дельти, такий самотній у великій тихій аудиторії, він верещить:
– От недоумок!
На маленькому екрані твого телефону – повідомлення, і в ньому сказано: «Тупак!»
Від кого смс-ка? Від твоєї мами.
Ота бабця в спортивному светрі, вона плаче, бо виграла. А ти рюмсаєш, бо… та ти й сам не знаєш чому.
Зрештою бабця виграє снігохід і хутряну шубу. Вона виграє моторний човен і яловичі стейки. Стіл, стільці й диван. Усі призи з обох лотів, оскільки твоя ставка була надто, занадто високою. Вона стрибає по сцені, її яскраві білі штучні зуби пускають навсібіч усмішки. Ведучий вікторини заводить аудиторію, і всі починають плескати в долоні, за винятком дзета-дельт. Родина старої бабці вилізає на сцену, усі її діти, онуки й правнуки, і вони сунуться, аби помацати блискучий спортивний автомобіль, аби помацати елітних манекенниць. Бабця обціловує губами в червоній помаді всеньке тріснуте рожеве обличчя ведучого вікторини. «Дякую», – каже вона. «Дякую», – каже вона. «Дякую», – каже вона, а тоді закочує під лоба очі й хапається рукою за свого спортивного светра в тому місці, де її серце.
Старший Синок Червоного Султана
Кінь здавався велетнем – він був заввишки щонайменше вісімнадцять долонь у загривку. Але більшою проблемою була Ліза. Вона вже прикипіла очима й серцем до цього чистокровного трирічного арабського жеребця кольору червоно-коричневого лискучого каштана. Зважаючи на його походження, за нього, певно, правитимуть на багато тисяч більше, ніж вони зможуть дати. Рендал спитав, чи не завеликий він для маленької дівчинки.
– Мені вже тринадцять, татку, – обурено заявила його донька.
Рендал сказав:
– Але ж це жеребець.
Те, що вона назвала його татком, також не пройшло позв його увагу.
– Він дуже лагідний, – запевнила вона. Вона дізналася про це з Інтернету.
Вона про все дізнавалася з Мережі. Тепер вони
Humpty Dumpty – персонаж англійського фольклору й герой книжки Льюїса Керрола «Аліса в Задзеркаллі», який має вигляд балакучого яйця, що гойдається на стіні та зрештою розбивається.
