стосунках.
Юрій же був на сьомому небі від щастя. За робочий день він викурив рекордні дві пачки цигарок, давши собі залізне слово: вже завтра кинути палити. Він випив неосяжну кількість кави, яка сьогодні навіть видавалася по-своєму смачною.
Переїзд до нового кабінету запланували на наступний день. Тож під кінець робочого дня новоспечений начальник змушений був повернутися до свого вже колишнього кабінету, щоб спакувати речі. Завтра їх мали перенести на нове місце. Голова в Юри легенько паморочилася чи то від успіху, чи то від цигарок із кавою. Та за якусь годину він таки впорався з цим своїм нескладним завданням.
Потім, як і водиться в подібних випадках, зібрав невелике коло своїх колег-друзів по компанії, всього осіб десять, і весь гурт поїхав святкувати подію в один із шикарних ресторанів центру столиці.
Вони ще довго сиділи там, смакуючи шампанське та дорогі наїдки. Для Юрія-начальника вітання й тости за його здоров’я за цей вечір перетворилися на якийсь один суцільний потік. Зрештою, залишивши офіціанту шалені чайові, колеги допомогли напівпритомному Юрію сісти в таксі, та й самі роз’їхалися по домівках.
У парку було тихо й затишно. Зрідка щебетали пташки, десь у листі чувся шелест вітру. Аліса полюбляла це місце. Зараз вона, мов кішка, повільно скрадалася з фотокамерою, уважно стежачи за об’єктом свого полювання. Це була сойка, яка також з цікавістю спостерігала з гілки дерева за незвичайним мисливцем. Утім, достатньо близько до себе не підпускала, перелітаючи з гілки на гілку, з одного дерева на інше.
Стосовно полювання, то воно було несправжнім. Хоча сама фотомисливиця ще в старших класах отримала КМСа зі стрільби з малокаліберної гвинтівки. Тож що таке стрільба, вона знала не тільки із книжок чи бойовиків…
Аліса переслідувала обережно, щоб зовсім не сполохати свою «фотомодель», але в той же час і наполегливо, як справжній мисливець-професіонал. І доля таки їй усміхнулася. Птаха зрештою завмерла на гілочці клена, прийнявши положення «у профіль» – ніби чекаючи на знімок. Такий момент не можна було згаяти. Аліса повільно наблизилась ще на півкроку й навела фотокамеру на сойку.
Пташка, як і личить справжній моделі, почала крутити голівкою вправо-вліво, постаючи то в одному, то в іншому ракурсі. При цьому вона з цікавістю блимала на Алісу то своїм правим, то лівим оком. Нарешті дівчина вловила мить, коли можна було робити знімок, і без вагань плавно натиснула кнопку.
– Є! – майже вигукнула вона. – Вийшло! Ну нарешті!
Сполохана клацанням камери птаха кудись полетіла і зникла за деревами. Аліса ж задоволено розглядала зроблені фотографії – адже її цифрова камера була налаштована на режим шість знімків на секунду.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно
