дивиться косо весь колектив…
Витягнула руку з кишені. Роззирнулася. Глянула для чогось на підлогу. І зрозуміла, що окрім кохання втратила й телефон.
Це було останньою краплею, яка переповнила чашу її майже безмежного терпіння.
SMS прийшло несподівано, потривоживши дотикові рецептори шкіри режимом вібро.
За секунду мобілка вмовкла, а повідомлення лишилося чекати, поки його відкриють і прочитають. І зітруть, щоб було місце для наступних.
Або залишать на пам’ять, якщо повідомлення багато значитиме для адресата.
Тарас ні прочитати, ні стерти його зараз не міг. Стояла обідня пора, годинник на ратуші щойно пробамкав дванадцяту, а отже, у центрі Львова настав пік суєти. Пора бізнес-ланчів, обідніх перекусонів, ділових зустрічей, туристичних екскурсій і дружних спацерків вуличками старовинного міста.
А він перебував на шляху всіх цих переміщень, на перехресті потужних атмосферних фронтів, у самісінькому серці циклону, у центрі тлуму, який так само помічав його і так само звик до нього, як помічав і звик до безлічі камінних брусків, із яких хтось колись утворив бруківку. Хто і коли? І навіщо?
Різдвяний циклон заполонив Львів…
Тарас обережно стиснув у руці плаский, у шкіряному футлярі айфон. Слава Богу, що той не задзеленькав на повний голос у кишені. Важко було б пояснити тим, хто почув би цей дзвінок, що це зовсім не те, що вони подумали. І як добре, що вчора ввечері він перевів телефон у беззвучний режим. Про всяк випадок.
Ніхто нічого не помітив. В епоху передових технологій листи можуть приходити непомітно для інших. Зате ті інші, як на зло, снували просто впритул до його чобіт, а поміняти позу так, щоб можна було витягнути руку з кишені і краєм ока глянути, хто щойно надіслав повідомлення, не випадало. Він і так за останню годину часто міняв позу. Перехожим це могло здатися підозрілим.
Тим пак він здогадувався – хто…
Тому тупо спостерігав за рухом повз свої чоботи, а рука, незважаючи на мороз, щохвилини пітніла дедалі більше, аж поки не виникла небезпека, що мобілка вислизне з долоні й крізь величеньку дірку в кишені вивалиться просто на бруківку. Під ноги перехожих.
…А починалося все так райдужно! Він закохався у двадцять вісім, наче школяр. Батьки розлучилися, коли йому було п’ятнадцять, тому, одружуючись, він твердо вирішив, що його шлюб триватиме вічно.
Бог, напевно, довго сміявся, почувши про ці його плани…
Першим ударом була смерть мами. Її задавнена хвороба нирок загострилася саме тоді, коли, відгулявши пишне весілля, вони з дружиною поїхали в медову подорож у Мармарис. На той час у його активі були новий «Фольксваген Поло» і хороша робота у фірмі, яка продавала за кордон покриття для футбольних полів. Правда, більшу частину зарплатні отримував у конверті, але що з цього, коли робота хороша. Тому дзвінок із лікарні, куди маму забрала «швидка», був як грім серед ясного неба.
Невдовзі
