її комп’ютер, монітором пропливали геометричні фігури. Кетрін одягла халат, щоб приховати криваві плямі на своїй футболці. Додатковий шар лікарської уніформи був для неї ще одним щитом, ще одним бар’єром, який захищав від складних і небезпечних життєвих перипетій.
Вона сиділа за столом і спостерігала за Муром і Ріццолі, що роззиралися кабінетом, безперечно оцінюючи його власницю. Може, то була якась машинальна реакція полісменів – таке от швидке візуальне обстеження, оцінка особистості співрозмовника? Від цього Кетрін почувалася незахищеною і вразливою.
– Я розумію, що це для вас болюча тема, – сказав Мур, опускаючись на стілець.
– Ви навіть уявити собі не можете, наскільки болюча. Минуло вже два роки. Чому ви питаєте про це саме зараз?
– Це пов’язано з двома нерозкритими вбивствами, тут, у Бостоні.
Кетрін насупила брови.
– Але на мене напали в Саванні.
– Так, нам це відомо. Є така національна база даних кримінальних злочинів, яка називається ПВНЗ. Коли ми скористалися нею, щоб знайти злочини, схожі на бостонські убивства, нам трапилося ім’я Ендрю Капри.
Якусь мить Кетрін мовчала, обдумувала щойно почуте. Збирала всю свою мужність, щоб поставити наступне логічне запитання. Їй вдалося опанувати себе, і вона спокійно продовжила:
– Про яку схожість ідеться?
– Спосіб, у який знерухомили і контролювали жертву. Тип знаряддя убивства. І… – Мур зупинився, намагаючись дібрати потрібні слова, щоб наступна фраза звучала якомога делікатніше. – І спосіб ушкодження, – тихенько додав він.
Кетрін ухопилася руками за край столу, щосили намагаючись стримати раптовий напад нудоти. Її погляд зачепився за стосики папок, акуратно поскладаних перед нею. На рукаві свого халата вона розгледіла синю чорнильну риску. «Хай би як ти старалася впорядковувати своє життя, хай би як намагалася захистити себе від помилок, завжди знайдеться якась пляма, якийсь дефект, невидимий для неозброєного ока. Він чекає свого часу, щоб заскочити тебе зненацька».
– Розкажіть про них, – озвалася Кетрін. – Про тих жінок.
– Ми не маємо права розголошувати багато інформації.
– Що ви можете розказати?
– Лише те, що було надруковано в недільному номері «Ґлоуб».
Кілька секунд вона обдумувала його слова. Тоді насторожилась і недовірливо перепитала:
– Ці бостонські убивства – вони сталися нещодавно?
– Останнє – минулої п’ятниці.
– Тоді це ніяк не пов’язано з Ендрю Капрою! Ніяк не пов’язано зі мною.
– Але є дуже схожі деталі.
– Тоді це чиста випадковість. Так, випадковість. Я думала, що ви маєте на увазі старі злочини. Те, що Капра зробив кілька років тому. А не минулого тижня. – Вона різко відсунулася від столу. – Не розумію, чим я можу вам допомогти.
– Докторе Корделл, цей убивця знає такі деталі, яких ніколи не розголошували.
