людину неймовірним почуттям влади. Це може видатися неприємним. Як, зрештою, і будь-яка правда.
Отже. 1959-й. Гарві Бічер працює адвокатом у Сарасоті та мешкає в Пелікан Пойнт. Якщо не було дощу, то, повернувшись з роботи, я завжди переодягався в старий одяг і веслував до острова, щоб до вечері поглянути, що там і як. Того дня я надовго затримався в офісі, тож до часу, коли я дістався до острова, пришвартувався і підійшов до дюни, сонце вже перетворилося на велетенську червону кулю – так часто буває тут, над затокою. Побачене приголомшило мене. Я буквально не міг поворухнутися.
Того вечора на піску з’явилося не одне ім’я, а безліч, і в багряному призахідному світлі здавалося, ніби всі вони написані кров’ю. Вони наповзали одне на одне, спліталися гадюками, писалися зверху і знизу. По всьому периметру дюна була встелена гобеленом імен. Написані ближче до краю вода вже наполовину розмила.
Гадаю, я тоді закричав. Не пам’ятаю напевне, але, мабуть, було саме так. А що я дійсно запам’ятав, то це як вирвався із заціпеніння та кинувся бігти так швидко, як тільки міг, униз стежиною, де було пришвартовано моє каное. Здавалося, минула вічність, доки я розплутав вузол, а потім штовхнув каное на воду – перш ніж сам встиг залізти в нього. Тоді я змок до нитки. Диво, що взагалі не перевернувся. Хоча це було в ті часи, коли я легко міг доплисти до берега, штовхаючи каное поперед себе. Не так, як зараз: якщо я перевернуся на човні тепер, то це вже буде останній раз. – Суддя осміхнувся. – Втім, повернімося до наших справ.
– Тоді, гадаю, вам варто лишатися на березі – принаймні, доки ваш заповіт не буде підписано, засвідчено та нотаріально завірено.
Суддя Бічер нагородив молодика холодною посмішкою.
– Вам не варто перейматися щодо цього, синку, – мовив він. Старий визирнув за вікно, на затоку. Його довгасте обличчя завмерло в задумі. – Ті імена… Я досі бачу, як вони топчуть одне одного за місце на криваво-червоній дюні. А за два дні літак «TWA»[74] розбився в Ґлейдс дорогою до Маямі. Усі сто дев’ятнадцять душ, які перебували на борту, загинули. Список пасажирів надрукували в газеті. Я впізнав деякі імена. Я впізнав багато з них.
– Ви бачили їх. Ви бачили ці імена.
– Так. Кілька місяців по тому я тримався подалі від острова, пообіцявши собі ніколи більше не наближатися до нього. Гадаю, наркомани дають собі такі самі обіцянки щодо зілля, чи не так? Моя рішучість із часом ослабла, як і їхня, тож я повернувся до старої звички. А тепер, адвокате, чи розумієте ви, чому я викликав вас сюди завершити мій заповіт і чому саме сьогодні?
Вейленд не вірив жодному слову, але, як і будь-яка вигадка, ця історія мала внутрішню логіку. Її вельми легко простежити. Судді – дев’яносто: колись рум’яне обличчя набуло землистого відтінку, колишня тверда хода стала непевною і обережною. Певно, він страждає від болю, адже різко втратив вагу.
– Гадаю, сьогодні ви побачили на піску своє ім’я, – мовив Вейленд.
Суддя Бічер
«Trans World Airlines» – авіакомпанія США, заснована 1925 року. У 138 р. 25 % акцій компанії купив відомий американський мільярдер Говард Г’юз – американський інженер, підприємець, піонер авіації та продюсер.
