Джордже? – спитав Бредлі.
– Пити хочеться. Я не звик так багато говорити. У камері смертників нечасто виникає бажання поспілкуватися.
Джордж махнув Макґреґору. Той вийняв навушники та підвівся зі стільця.
– Ви закінчили, Джордже?
Галлас похитав головою:
– Ні, ще довго.
– Мій клієнт хоче пити, містере Макґреґор. Можна принести йому води? – попросив Бредлі.
Макґреґор пішов до переговорного пристрою біля дверей, що вели в пункт моніторингу, та кинув пару фраз. Бредлі скористався паузою та поцікавився в Галласа, скільки було учнів у середній школі Мері Дей. Джордж стенув плечима:
– Маленьке місто, маленька школа. Мабуть, не більше ста п’ятдесяти дітей, з першого по шостий класи.
Двері до пункту моніторингу відчинилися. У прорізі з’явилася рука з паперовою склянкою. Макґреґор прийняв її та приніс Галласу. Той жадібно випив і подякував.
– На здоров’я, – відповів Макґреґор. Він повернувся до свого стільця, вставив навушники та знову забувся музикою, що б він там не слухав.
– То, кажеш, цей хлопчик – поганий хлопчик – був рудий, немов морквина? Справжня морквяна маківка?
– Яскрава, наче неоновий вогник.
– Тобто, якби він ходив до твоєї школи, ти б його помітив.
– Так.
– Але ти не помітив, і його там не було.
– Ні. У школі я його ніколи не бачив – ні до, ні після того випадку.
– То як у нього опинилася скринька для ланчів Марлі Джейкобс?
– Я не знаю. Але є складніше питання.
– Яке, Джордже?
– Куди він подівся, якщо стояв просто за каркасовим кущем? По обидва боки був лише моріжок. А він зник, та й по всьому.
– Джордже?
– Так?
– А ти певен, що там насправді був якийсь хлопчик?
– Не забувайте про скриньку для ланчів, містере Бредлі. Вона лежала посеред дороги.
«І не сумніваюся», – подумав Бредлі, постукуючи «Юніболом» по жовтому блокноту. Де ж іще вона мала лежати, якщо Марлі, наприклад, несла скриньку з собою від самої школи?
Або (яка огидна думка, але огидні думки – типова реакція, коли тобі доводиться вислуховувати побрехеньки убивці маленького хлопчика) її скринька для ланчів була в тебе, Джордже. Може, ти її сам відібрав у Марлі та кинув на дорогу, аби подражнити дівчинку.
Бредлі відірвав очі від блокнота й із виразу обличчя свого клієнта зрозумів, що Джордж прочитав його думки, наче вони передавалися телетайпом у нього на лобі.
– То ви хочете почути решту? Чи вже все для себе з’ясували?
– Ну що ти, – відповів Бредлі, – продовжуй, прошу.
Галлас допив воду й повернувся до своєї історії.
4
Той поганий хлопчик із морквяною маківкою та шапочкою з пропелером снився
