на Пола пронизливий погляд, а коли він нічого не відказав, почала нетерпляче постукувати ложкою по краю тарілки.
– Усе?
– Так, дякую, я наївся. Дуже смачно. А багато у вас худоби?
Тому що, думав він, якщо багато, тобі потрібна допомога. Хоча би найманий робітник. «Допомога» стала ключовим словом. А висновок напрошувався сам собою, оскільки Пол не помітив на її пальці обручки.
– Небагато, – відповіла вона. – Півдюжини несучок, дві корови та Мізері.
Пол кліпнув очима.
Вона засміялася:
– Ви, певне, вважаєте, що з мого боку не дуже гарно називати свиноматку на честь сміливої та прекрасної жінки, яку ви вигадали. Але таке вже в неї ім’я, і я не хотіла нікого образити, – сказала Енні. Потім хвильку подумала та додала: – Вона дуже мила.
Жінка зморщила носа й на якусь мить перетворилася на свиню. Образ доповнювали рідкі жорсткі волосини на її підборідді. Вона зарохкала:
– Хрю-хрю! Рох-рох! ХРЮ!
Пол вирячився на неї, але Енні нічого не помічала. Вона знову поринула в думки, і її погляд згас. Очі спорожніли, і лише світло лампи на нічному столику відбивалося в них двома тьмяними вогниками.
Урешті-решт вона здригнулася, опритомніла й вимовила:
– Я проїхала миль зо п’ять, а потім пішов сніг. Стіною повалив – тут завжди так, як замете, то замете. Я ввімкнула фари та їхала потихеньку, аж раптом побачила на узбіччі вашу перекинуту машину. – Вона кинула на нього несхвальний погляд. – А ви фари не ввімкнули.
– Усе сталося зненацька, – відповів він і тільки тепер почав пригадувати, як усе сталося. Він іще не згадав, що був добряче п’яним.
– Я зупинилася, – вела далі Енні. – А якби ваша машина застрягла на підйомі, то, може, поїхала би собі далі. Я розумію, це не зовсім по-християнськи, але на дорозі вже намело дюйми зо три снігу, тож навіть із приводом на чотири колеса немає гарантії, що ти зможеш зрушити з місця, якщо десь припаркуєшся. Простіше сказати собі: «Ой, та вони, напевне, вибралися й зловили попутку», і так далі, і тому подібне. Але машина розбилася на третьому пагорбі від оселі Ройдманів, а там є невелика рівнина. Тому я пригальмувала і, щойно вийшла з машини, почула стогін. Це були ви, Поле.
Вона дивно, по-материнськи всміхнулася до нього.
І вперше у свідомості Пола Шелдона виникла ясна думка: «Я вскочив у халепу. Ця жінка ненормальна».
Наступні двадцять хвилин Енні сиділа біля Пола в кімнаті, яка, скоріш за все, була спальнею для гостей, і говорила. Поки його тіло перетравлювало суп, біль у ногах знову прокинувся. Пол намагався зосередитись на тому, що говорила жінка, але виходило погано. Його свідомість роздвоїлася. Одна половина слухала, як Енні витягала його з уламків «Камаро 74»[14], і ця половина здригалася та боліла, як пара старих розколотих паль, що починали виринати між хвилями відпливу. А з іншого
Camaro‘74 – автомобіль другого покоління виробництва американської компанії «Chevrolet».
