style="font-size:15px;"> Ноги з потрощеними кістками неначе наповнилися гострими уламками скла.
– Ні, – він видавив щось схоже на усмішку, – звісно, ні.
– Я би ніколи не зробила цього без твого дозволу, – відверто заявила вона, – бо надто сильно поважаю тебе, Поле. Власне кажучи, я тебе люблю.
Раптом вона загрозливо почервоніла. Одна пігулка випала з її руки та покотилася по ковдрі. Пол спробував її упіймати, але Енні його випередила. Він застогнав, але вона цього не помітила, схопила пігулку та знову втупилася порожнім поглядом у вікно.
– Я захоплююсь твоїм розумом і уявою, ось і все, що я мала на увазі.
У відчаї, бо більше нічого не спадало на думку, він вимовив:
– Я знаю. Ти – моя найпалкіша шанувальниця.
Цього разу вона не просто відтанула, вона засяяла.
– Точно! – вигукнула вона. – Саме так! І ти ж не будеш проти, якщо я прочитаю рукопис саме в цьому настрої, на хвилі… шанування? Навіть беручи до уваги, що інші твої книжки мені подобаються не так, як «Мізері».
– Ні, – відповів він і заплющив очі.
«Ні, хоч накрути з тих сторінок паперових човників, тільки… прошу… я тут скоро сконаю…»
– Ти хороший, – лагідно сказала вона. – Я знала, що ти такий. Я відчуваю це з твоїх книг. Чоловік, який вигадав Мізері Честейн – тобто вигадав, а потім вдихнув у неї життя, – не може бути поганим.
Тої ж миті її пальці опинилися у його роті – несподівані, нахабні, але такі бажані. Він висмоктав з-поміж них пігулки і проковтнув, не встигнувши навіть тремтячою рукою піднести до губ склянку.
– Як дитина мала, – сказала Енні, але він її вже не бачив, бо заплющив очі, з яких почали струменіти сльози, – але хороша. Я стільки всього хочу в тебе спитати… стільки всього хочу дізнатися.
Рипнули пружини – вона підвелася з ліжка.
– Ми з тобою заживемо в щасті та злагоді, – додала вона.
Пол відчув, як серце стиснулося від жаху, але все одно не розплющив очей.
Він плив за течією. Вода прибувала, хвилі несли його. В іншій кімнаті працював телевізор, але невдовзі замовк. Інколи бив годинник, і Пол намагався порахувати удари, але все збивався з ліку.
«Парентерально. Через голку. По трубках. У вас на руці лишилися відмітини».
Він підвівся на одному лікті, пошукав вимикач лампи та врешті-решт увімкнув світло. Він подивився на руки і в западинці над ліктем побачив тьмяні синці, що розповзалися пурпуровими та жовтуватими плямами, а посередині кожної запеклася кров від уколу.
Відкинувшись на подушки, він зупинив погляд на стелі й став прислухатися до вітру за вікном. Він застряг у самому серці Скелястих гір, серед зими, і застряг тут із жінкою, в якої не все гаразд із головою, яка годувала його парентерально, поки він лежав без тями, і в якої, судячи з усього, бездонний запас наркотиків. А ще ця жінка нікому не розповіла, що він перебуває в неї.
Це було важливо, але потім
