Влад був одружений? Казав, що ні… Чому збрехав? Що ж тут такого? Ну, був, то й що з того?
…Зустрічався з усіма на винайнятій квартирі, яку Віра може відвідати й детальніше обговорити всі подробиці. Влад – брехливий покидьок, котрий дурив свою дружину, усіх цих жінок, дівчат. І дурить її, Віру, бо зараз зустрічається не лише з нею.
Невже це правда? Влад. Її Влад… її ідеальний чоловік, Жрець Кохання – банальний казанова? Як же так?!
Що робити? Йти на ту квартиру?
Позирнула на годинник: її чекатимуть за вказаною адресою за дві години. Вона встигає. Але… чи варто?
Звичайно, якби вона показала все це Владові, він зумів би все пояснити і навіть спростувати.
Віра сторопіло дивилась на Влада, котрий посміхався їй зі світлини, оточений численними жіночими обличчями, що раптом закружляли довкола нього в химерному колі. У очах рябіло. У голові баламутилося. Від сум’яття, від болю і розпачу.
Так. Вона піде на ту квартиру. Мусить піти, інакше не витримає цього навантаження на мізки. Це понад її силу.
До будинку за вказаною адресою Віра дісталася швидко. Відшукала під’їзд і раптом остовпіла: до тих самих дверей поспішав Влад.
Усередині все обірвалось. Іти далі вже немає сенсу: все й так ясно, як білий день.
Поволі розвернулась і пішла.
Усе. Ось і кінець її історії кохання…
І тривала вона не три роки і не п’ять, і аж ніяк не вічно, як дехто собі мріє.
Та й вона теж мріяла, що там казати.
Який банальний кінець! Брехливий покидьок… А як переконливо казав, що любить. Вона навіть повірила. Повірила! Вона – та, хто ніколи нікому не вірила!
Тепер усе. Крапка.
Накривку зірвано, і вміст брудної, непотрібної консервації викинуто на смітник.
Жодних його пояснень вона не слухатиме.
А він схоче пояснити, ой як схоче.
Та цього разу їй це не потрібно. Хай котиться зі своїми поясненнями подалі.
Наївна дурепа. Сама винна. Бо знала ж: кохання не існує! Захотіла побавитись в юнацькі ігри. Якою ціною…
Що тепер? Серце розбито, душу розпанахано, віру втрачено. Цього разу остаточно…
Усередині щось ворухнулось, певне, залишки розтоптаної надії: під його вікнами цвів жасмин…
Ворухнулось і вмить згасло, змите хвилею жорстокої реальності.
Що ж. До біса той його жасмин.
Відцвів уже.
Розділ ІІ
Влад. Життя генія зсередини
1
Коли збрешеш раз, це неминуче тягне за собою необхідність брехати знову. Це вимушений подальший крок, аби захистити, довести «правдивість» попередньої брехні. Це – як снігова куля, котра, якщо її котити, поступово збільшується, наростає, перетворюючись на величезну. Усе ніби нічого, але… Є одне «але». Ця куля одного разу може обернутися проти тебе, і якщо вчасно не відскочити, можна втрапити в справжнісіньку
