що добре тебе знає, і була впевнена у твоїй порядності, уявляєш?! А ще сказала, що тепер я можу тебе забирати. Тому, милий мій, я тебе забираю! – додала вона і заливисто розсміялась.
Влад сидів, утиснений у спинку крісла, і мовчки дивився на цю жінку, цю мегазірку, яка колись скорила його з першого погляду. Дивився і не міг повірити, що його життя, яке він, здавалося, контролював, полетіло тепер шкереберть. Господи, та вона ж просто божевільна. Божевільна! От і все пояснення. Утім, від цього усвідомлення легше йому не стало.
Повернувшись додому, Влад застав при порозі валізу зі своїми манатками і новий замок у дверях. Що ж, це навіть кращий варіант подій, які могли би розгорнутись тепер. Він вирішив не дзвонити у двері, бо знав: якщо подзвонить – на нього чекатиме грандіозний скандал. А навіщо це йому тепер? Йому донесхочу вистачало скандалів з Катериною. Та й сенсу в цьому не було: він винен перед Людмилою, і виправдання йому немає. Вона не хоче його бачити і має на те повне право. До того ж дивитися їй у вічі він не зміг би. Не зміг би, бо куля, що котилась небезпечним схилом, сягнула межі й нарешті вибухнула. Він постояв у тому смороді, поклав ключі на килимок під дверима, взяв валізу й пішов.
Бажання йти на винайняту ним квартиру, де на нього чекала Катерина, він не мав ні краплі. Тепер Влад уже не залежав від цієї божевільної жінки: сама того не усвідомлювала, що, підписавши Владові вирок про смерть його шлюбу, вона й собі підписала вирок про смерть їхніх стосунків.
Пішов до Віталія. Звісно, приятель надав притулок бідаці, не розпитуючи подробиць. За це Влад його й поважав, що той ніколи не ставив зайвих питань. Треба, то треба, живи собі, чоловіче, скільки потрібно.
Влад узяв відпустку й поїхав до Києва. Бачити щодня Катерину він не міг, а від цього не було куди подітися: вона все ще лишалася мегазіркою їхнього помосту.
Матері Влад нічого не сказав про розрив із Людмилою. Вона би взялася вмовляти його повернутися до дружини і благати прощення. А він цього не хотів. Нічого, крім жалю, до неї він не відчував. Любов давно минула. Збирати друзки з розбитого почуття немає сенсу. Його не відновити. Що зроблено, те зроблено, отже, так має бути. Їм не бути разом. Усе. Крапка.
Він ходив вулицями столиці, і вона його лікувала. Лікувала його розтерзане серце, збирала по шматочках розтрощену вщент мрію. Він черпав потужну енергію цього міста і вже через тиждень чітко знав, що має робити.
Повернувшись до Рівного, Влад продав свою автівку і взяв у кредит квартиру. Оселившись, твердо вирішив: відтепер – жодних необдуманих учинків.
У філармонії на нього також чекала приємна новина: Катерина щезла одразу ж після того, як він пішов у відпустку. Влад змінив сім-картку, тому зв’язку з нею не мав і, де вона, теж не мав уявлення.
І слава Богу! Зітхнув з великим полегшенням. Лишилося пережити розлучення. Влад уже отримав повістку до суду й готував себе до нової порції приниження.
Дивитися в очі Людмили все ще було важко. Він уникав її погляду, хоча вона майже й не
