а коли прокидаєшся в неділю вдень, то почуваєшся спасенним.
Після мого останнього бою хлопець, із яким я бився, витирав шваброю кров з підлоги, а я тим часом телефонував до страхової компанії, щоби попередньо погодити мій візит до пункту травматології. Тайлер каже в лікарні, що я впав.
Часом Тайлер говорить замість мене.
Я зробив це сам собі.
Надворі сходило сонце.
Ти не говориш про бійцівський клуб, тому що бійцівський клуб не існує, окрім як протягом п’яти годин від другої ночі до сьомої ранку в неділю.
Коли ми, Тайлер і я, вигадали бійцівський клуб, жоден із нас доти не бився. А якщо ти ніколи не бився, тобі цікаво. Тобі цікаво, чи дуже болить, коли тебе б’ють, цікаво, що ти здатний зробити іншому. Я був першим, кого Тайлер наважився спитати. Ми обидва були п’яні, в барі ніхто на нас не зважав, тож Тайлер сказав:
– Я хочу, щоб ти зробив мені одну послугу. Я хочу, щоб ти щосили вдарив мене.
Я відмовлявся, але Тайлер пояснив мені все. Про те, що він не хоче помирати без жодного шраму, про те, що йому набридло лише дивитись, як б’ються професіонали, і він хоче більше дізнатися про себе.
Він розповів мені про самознищення.
На той час моє життя здавалося мені цілковито довершеним, а іноді, можливо, потрібно зруйнувати все, щоб зробитися кращим.
Я роззирнувся довкола і сказав: гаразд. Гаразд, кажу я, але надворі, на стоянці.
Тож ми вийшли з бару, і я спитав Тайлера, куди його вдарити, в обличчя чи в живіт.
Тайлер сказав:
– Бий зненацька.
Я сказав, що ніколи нікого не бив.
Тайлер сказав:
– То знавісній, друзяко.
Я сказав, заплющ очі.
Тайлер сказав:
– Ні.
Я глибоко вдихнув і навідліг зацідив кулаком Тайлерові в щелепу, як справжній ковбой у фільмі. Так кожен новачок у бійцівському клубі робить. Кулак мій ковзнув Тайлерові по шиї.
Чорт, сказав я, це не рахується. Ану ще раз спробую.
Тайлер сказав:
– Ще й як рахується, – і, наче боксерська рукавичка на пружині, як у мультиках, які показують у суботу вранці, бах! – ударив мене просто в груди. Я впав на чиюсь машину. Ми стояли обидва мовчки: Тайлер, потираючи шию, я, притискаючи руку до грудей, – і обидва усвідомлювали, що ми досягли чогось, де ніколи не бували, і, подібно до кота з мишею у мультфільмах, живі й хочемо дізнатись, як далеко можемо зайти й лишитися живими.
Тайлер сказав:
– Круто.
Удар мене ще, сказав я.
Тайлер сказав:
– Ні, бий ти.
Тож я вдарив, по-дівчачому широко розмахнувшись, і поцілив Тайлерові під вухо. Тайлер відштовхнув мене і вгатив ногою в живіт. Далі вже йшлося не про слова. Але бар уже зачинився, люди виходили з нього, ставали довкола нас на паркінгу й горланили.
Хай там
