мінімумом: шістьма сорочками, шістьма парами спіднього.
А тоді, коли ми сиділи п’яні в барі, де ніхто нас не бачив і ніхто на нас не зважав, я запитав Тайлера, яку послугу він хоче від мене.
Тайлер сказав:
– Я хочу, щоб ти щосили вдарив мене.
6
На другому слайді моєї презентації для «Майкрософту» я відчуваю в роті кров, і мені доводиться її ковтати. Мій начальник не знає матеріалу, але він не дозволить мені демонструвати презентацію з синцем під оком і спухлою від накладених усередині швів щокою. Шви розійшлись, і я намацую їх язиком. Уявіть собі сплутану волосінь на бéрезі. У моїй уяві малюються чорні шви на кастрованому псові, і я далі ковтаю кров. Начальник проводить презентацію за написаними мною підказками, а я керую проектором у темному кутку кімнати.
Мої губи липкі від крові, яку я намагаюся злизати. А коли ввімкнеться світло, я обернуся до консультантів з «Майкрософту», Еллен, Волтера, Норберта й Лінди, і скажу: дякую за увагу, – а мій рот блищатиме кров’ю, що просякатиме крізь щілини між зубами.
Можна проковтнути близько пінти[15] власної крові, перш ніж тебе знудить.
Завтра бійцівський клуб, і я нізащо не пропущу його.
Перед презентацією Волтер з «Майкрософту», засмаглий, як картопляні чіпси на барбекю, усміхається так, наче його щелепа, схожа на ківш екскаватора, – це знаряддя маркетингу. Волтер простягає мені руку, на якій зблискує перстень із печаткою, і мої пальці тонуть у його гладенькій, пухкій долоні. Він каже:
– Страшно подумати, що сталося з тим, з ким ви билися.
Перше правило бійцівського клубу – не говорити про бійцівський клуб.
Я кажу Волтерові, що впав.
Зробив це сам собі.
Перед презентацією, коли я сиджу навпроти свого начальника й пояснюю йому, коли який іде слайд і коли я показуватиму відео, начальник питає мене:
– У які халепи ти вплутуєшся кожних вихідних?
Я просто не хочу помирати красунчиком без жодного шраму, кажу я. Вродливе, пещене тіло тепер уже ні до чого. Лишень погляньте на всі ці машини, цілковито незаймані, так наче щойно з виставкової зали 1955 року. Я завжди вважав, що то цілковитий непотріб.
Друге правило бійцівського клубу – не говорити про бійцівський клуб.
Може статися, за обідом до твого столика підійде офіціант із чорними, як у панди, плямами під очима. І ти згадуєш, що бачив його в минулі вихідні на зустрічі бійцівського клубу, коли здоровезний, як гора, складовий вантажник притиснув йому голову коліном до бетону підлоги й раз у раз гатив кулаками по офіціантовому переніссю з глухим, щільним звуком, який чути було навіть серед викриків натовпу, аж доки офіціант не спромігся набрати в легені повітря й, відпльовуючи кров, прохрипіти «досить».
Ти нічого не кажеш, тому що бійцівський клуб починається, коли його члени збираються, і закінчується, коли вони розходяться. Поза тим його не існує.
Ти зустрічаєш парубійка, який працює в копіювальному центрі. Ти бачив його місяць тому. Цей парубійко забував підшивати замовлення пробивачем
1 американська рідка пінта ≈ 0,47 літра.
