напрямку, який йому імпонує цієї миті.
– Я співаю так, як мені комфортно, – каже він.
Його співоча кар’єра розпочалася 15 років тому в гаражі іншої лікарні. Він працював у тому гаражі, і йому дуже подобалась акустика на паркінгу. Одного разу він приніс на роботу магнітофон, переконався, що він сам-один, і заспівав пісню «Там під містком».
– Там був тільки я… й автомобілі, – каже він.
Але коли він припинив співати, то почув шалені оплески. Він озирнувся і побачив 30 людей, які йому аплодували.
«Ой, – подумав Роберт, – я втрачу роботу».
Відтоді він співає за будь-якої нагоди. Щодня він улаштовує справжні видовища в раковому центрі Тоссіґ, що в клівлендській клініці, співаючи пацієнтам серенади у своєму червоному піджаку й циліндрі.
– Я уособлюю і консьєржа, і швейцара, і транспортувальника, – каже він. – Поєднання всього, що тільки можна собі уявити.
На його особистому жетоні зображений лисий чоловічок у високому циліндрі – він зберігає цей жетон із того часу, як працював швейцаром у розкішному готелі. Коли він не чіпляє його до одягу, то називає себе «членом таємного братства». Він зберігає свій циліндр у срібній скриньці біля довідкового столу разом із величезним пластиковим мішком, у якому повнісінько заламінованих сімейних фотографій. На одній із них зображений його брат, який помер від раку легень.
– Я співав і для нього, – каже він. – Робив усе, що міг.
У «плейлисті» Роберта є такі пісні, як «Тепер я гарно бачу», «Солодка година молитви», «Ти втратив те прекрасне відчуття», «Містер Боджанґлс» і «Бог усе ще на троні». Завдяки йому пацієнти почуваються особами королівської крові. Вони приходять, ослаблені через рак і хіміотерапію, спираються на палиці й ходунки. Але розправляють плечі, коли бачать усмішку Роберта й чують, як він співає.
Його знають усі, хто бував у клініці протягом останніх п’яти років. Коли він співав пісню «Ти для мене все», якась жінка перервала його.
– Ви Роберт? – запитала вона. – Я чула про вас тільки хороше.
– Що я можу для вас зробити? – усміхнувся він.
Він пішов до мікроавтобуса, узяв її тонку руку у свої долоні й допоміг сісти в інвалідний візок. Роберт ніколи не суне носа до чужих справ, ні про що не питає. А коли співає, то робить це неголосно. «Де ви співаєте?» – часто запитують люди. «Отут, просто отут», – відповідає він.
Коли йому кажуть, що варто було б займатися співом професійно, Роберт зазвичай відповідає: «Так я й роблю. Я професійний співак онкологічного центру».
Заради однієї пацієнтки він співав і за межами центру. Роберт завжди виконував для Ширлі Дорсі пісню «Дим застує очі твої». Ширлі приходила до центру для опромінювання й хіміотерапії – вона боролася з меланомою. Хіміотерапія не допомогла, на відміну від Роберта. Він співав їй церковні гімни. А коли жінка померла, її чоловік Ед попрохав Роберта заспівати на похороні.
Роберт
