«Поговори з цим юнаком. Вийди за межі своєї зони комфорту».
– А коли в тебе почнеться школа? – запитала я.
– Не знаю, – відповів хлопець.
Одне запитання відкрило цілий світ.
Терренс Ембрі розповів, що раніше навчався в престижній приватній школі Гоукен у передмісті. Але тепер його родині бракує грошей, і батьки не можуть оплачувати навіть ту невелику частину рахунків за навчання, яку не покриває шкільна стипендія.
– А ким ти хочеш стати в майбутньому? – поцікавилась я.
– О, я працюватиму нейрохірургом, – відповів хлопець.
Він сказав це так, немовби все вже давно вирішено і ніщо у світі не може його зупинити. А потім цілісіньку годину розповідав мені, як це буде, незалежно від перепон на його шляху.
На ньому була біла сорочка-поло, штани кольору хакі прикривав фартух, а на голові хлопець носив шапочку з написом «Scoops». Та він поводився так, ніби вже вдягнув хірургічний халат. І перш ніж приготувати черговий ріжок із морозивом, Терренс ішов до раковини.
Помий. Потри. Висуши. А вже потім набирай.
На якусь мить його усмішка згасла. Він розповів, що його мама шукає роботу, а батько працює на пошті. У цьому кафе Терренс працював усього чотири тижні.
– А якщо це буде не Гоукет, хай буде так, – мовив він і всміхнувся, немовби знав якусь таємницю. – Я бачу тільки результат: стану нейрохірургом.
Хлопець витер руки й додав, що завжди мріяв бути лікарем. Три літа поспіль він був учасником програми, яка мала на меті підготувати афроамериканських дітей до навчання в шостому, сьомому й восьмому класах. Тоді він і прочитав книжку «Талановиті руки», яку написав дитячий нейрохірург Бен Карсон. Автор зростав у бідній родині і міг покластися лише на свою матір і Господа.
– У нас стільки спільного! – сказав Терренс. – Ця книжка стала відповіддю на мої молитви. Здавалося, вона просто впала на мене з неба!
Йому довелося віддати цю книжку.
– Але я запам’ятав її на все життя, – зауважив хлопець.
Терренс відвідував церкву «Фундамент істини», розташовану в приміщенні колишньої крамниці. За його словами, там він «радів разом із Господом». Протягом трьох років вивчав латину. Хотів вивчити іспанську. У школі записався на курси з поглибленого вивчення біології, хімії та фізики. То був передостанній рік його навчання. Терренс грав у баскетбол і займався бігом.
У його родині було семеро дітей, і він наймолодший. Одна з його сестер писала дисертацію, присвячену дитячій психології. І щодня нагадувала йому, що слід не здаватися.
– Я ніколи не думав, що буде легко. Це просто перешкода на моєму шляху, і я її обійду. Точніше, пройду просто крізь неї, – виправився хлопець.
Так, легко не буде. Батьки Терренса розлучилися три роки тому.
– Ми з татом завжди робили все разом, – сказав він. – А тепер у наших стосунках утворилася справжня діра.
Як
