в Нью-Йорку. Вона принесла малюка додому, дала йому ім’я і виростила як зуміла. Хлопчик, якого врятували, діставши з купи сміття, обрав свою життєву місію – допомагати безпритульним. Понад 20 років Джон працював у міській місії Клівленда і займався безліччю справ: від готування супів до застеляння ліжок. І все це – в ім’я любові до людей, які відчували брак любові до себе.
– Зрештою я так і залишився серед безхатченків, – каже Джон і усміхається, адже фраза звучить досить іронічно. – Усе моє життя було одним великим дивом.
Люди, яким він допомагає, не знають напевне, як до нього звертатися. Він відгукується на «преподобного Вуда», «брата Джона», Вудса або Дока. І якби в Джона було резюме, у ньому зазначалися б такі професії, як соціальний працівник, водій вантажівки, технічний працівник «швидкої допомоги», проповідник і бальзамувальник.
Пастор у Клівленді запросив його до місії ще тоді, коли більшість безпритульних були старими волоцюгами й алкоголіками. Тепер місія – це сучасний комплекс, що складається з ошатних будівель, і по допомогу сюди звертаються переважно молоді люди, які мають проблеми з наркотиками.
Коли Джон почав там працювати проповідником, у місії було тільки п’ять співробітників. А тепер їх 62. Джон водив напіврозвалений автобус, ремонтував труби, що протікали, і спалював сміття. У нього й досі є ніж, із яким на нього якось напав один п’яничка.
– Ото були часи, – усміхається чоловік. І згадує, як спускався до підвалу старого приміщення, щоб спалити сміття, і бачив там сотні щурів.
– Тепер їх там немає, – сміється він. – Як і мене.
Я познайомилася з ним на вечірці на честь його виходу на пенсію. Він хотів проводити більше часу зі своєю дружиною Беа. А ще планував відвідувати ув’язнених як проповідник і приходити до правопорушників із психічними розладами.
– Своїми проповідями я не заганяю їх у глухий кут, – пояснив він. – У них є свої переживання та біль. Я просто їх слухаю.
Його вуха скидаються на маленькі крильця, що стирчать з акуратної шапочки білого волосся. Уздовж проділу можна помітити оранжеву смужку – вона нагадує про рудого хлопчика, який знайшов Бога у віці восьми років і з того часу ніколи Його не втрачав.
Протягом усього святкового обіду Джон сидів, молитовно склавши руки на колінах, у той час як усі присутні його хвалили.
– Для мене, як і для інших людей у цій програмі, Джон Вуд був як батько, – сказав один із працівників місії, а решта схвально загомоніли, бо знали, як часто Джон забирав безпритульних до себе додому або водив їх до зоопарку.
Інший чоловік розповів, що Джон використовував Біблію як збірку історій, щоб ділитися з людьми притчами про надію.
– Він був як Мойсей, – сказав цей чоловік. – А члени програми були його народом.
А тоді на кафедру піднявся Джон і прочитав слова пророка Єремії, що добре ілюстрували історію його життя й історії тих людей, яким він допомагав відчути, що їх люблять.
– Перш ніж створити тебе,
