Чарлі проігнорував її настирливий погляд: він прикипів очима до Ізабель.
– Ти, часом, не помітив, наскільки схожі Ізабель і Сибіла? – зумисне грайливо спитала його сестра.
Чарлі отетеріло витріщився на неї.
– Я маю на увазі імена. Вони дуже подібно звучать. Їх легко переплутати. Що скажеш, га? – Сестра кинула на брата гострий погляд, немов підштовхуючи його до здогадки. – Ми з Роландом підемо трохи погуляємо. А Сибіла стомилася. Залишайся з нею, – сказала Ізабель і взяла Роланда під руку.
Чарлі байдужно зиркнув на Сибілу й помітив її задерту спідницю. Сибіла дивилася на нього широко розкритими очима, трохи розтуливши рота.
А там, де тільки-но сиділа Ізабель, уже нікого не було. Лише з темряви долинав її сміх, змішаний із глухим бубонінням Роланда.
«Дарма! Я ще візьму своє, – подумав Чарлі. – Неодмінно. Вона за це ще заплатить. Не раз і не два!»
А він тим часом мав хоч якось розрядитися.
Згадавши про Сибілу, він обернувся до неї.
Літо повнилося пікніками. Чарлі відкрив для себе Сибілу та інших дівчат, але для Ізабель існував лише Роланд. Щодня вона вислизала з-під нагляду свого брата, уникала його чіпких рук і вшивалася кудись на велосипеді. Чарлі ніяк не вдавалося дізнатися, де ж зустрічається ця парочка закоханих, бо він був надто нетямущий і вайлуватий, щоб устигнути простежити за сестрою після її чергової втечі: колеса крутяться, вітер розмаює волосся – шукай вітру в полі! Інколи вона поверталася, коли було вже поночі, інколи – аж під ранок. Чарлі несамовито лаяв її, але Ізабель тільки насміхалася з нього й відверто ігнорувала, наче він для неї – порожнє місце. Чарлі намагався завдати їй болю, скалічити, але позаяк їй знову і знову вдавалося втекти від нього, прослизнувши крізь пальці, як вода, то він нарешті второпав, що їхні забави майже повністю залежали від її бажання чи небажання. Яким би дужим не був Чарлі, завдяки своїй прудкості і кмітливості Ізабель могла втекти від нього будь-коли. Він лишався безпорадним, як той розлючений боров проти бджоли.
Але час від часу, щоб угамувати його злість, вона піддавалася на його вмовляння. На годину-другу Ізабель скорялася волі брата і дозволяла йому тішитися ілюзією, що вона повернулася до нього назавжди і все в них тепер знову буде так, як колись. Але незабаром Чарлі збагнув, що це ніщо інше, як тільки ілюзія, і кожна чергова втеча сестри після такого нетривалого возз’єднання була ще боліснішою, ще нестерпнішою.
Чарлі вгамовував свою жагу із Сибілою та іншими дівчатами, але це допомагало на якусь мить, не більше. Спершу такі зустрічі влаштовувала його сестра, але з часом усю її увагу поглинув лише Роланд, тож Чарлі довелося самому виконувати «підготовчу роботу», хоча для цього він не мав ані розуму, ані проникливості, ані хитрості, властивих сестрі. Одного разу в одній із сусідських родин виник скандал, і розлючена Ізабель сказала братові, що коли він і надалі поводитиметься таким чином, йому доведеться мати справу із жінками іншого штибу. Тож довелося Чарлі перекваліфікуватися з дочок дрібних аристократів на дочок ковалів,
