Ще й цей диковинний костюм привертав увагу цікавих перехожих. Першим ділом йому потрібно було зняти гроші, й він почимчикував сірою вулицею в пошуках банкомата, накинувши каптура на голову. Десять хвилин різні обличчя пливли перед ним і вуха потроху звикли до шуму. Він побачив невелику чергу. Так то був банкомат, безперечно, й став в кінець. Черга просувалася швидко, й Гриць не встиг обдивитися все навколо, як вже стояв перед банкоматом. Він всунув картку й зняв Грошей на перший час, такої суми він ще ніколи не тримав у руках – йому повинно хватити на все. Гриць відійшов від банкомата, поруч його вже чекало таксі, як на замовлення. Він сів і сказав до Житомира.
– Куди це так далеко? – грубувато спитав водій.
– Світ рятувати. – буденно відказав Гриць, й перший раз, за довгий час, посміхнувся. Щиро від душі, так як годиться.
– Це теж потрібно. – тільки й крекнув таксист і дав ходу. – А чому в такій одежині цікавій? – невгавав чоловік.
– На виставу їду, артист я. – тільки й кинув Гриць. До Житомира їхали мовчки.
Київ минув швидко. Почалися зелені здається безкінечні лісі й між ними поля. Погода була ясна, небо де-не-де були поорані хмарами від літаків. Гриць все думав, що за предмет може бути енергозберігачем, адже старий дослідник дав йому молоток, що б знищити ціль. Це наводило на деякі думки. Врешті він вирішив, що немає значення, що трощити. Але найсильніше його тривожило те, як він здогадається, що знайшов саме те?
В полоні думок Гриць доїхав до самого Житомира. Розплатився з таксистом і вийшов у центр міста. Гриць подався шукати водія який знає, як проїхати до камінного села. На щастя перший же і знав, як туди потрапити.
– Так звісно, я знаю. – відповів молодий таксист на синьому авто, на запитання Гриця. – Туди часто їдуть туристи. Сідайте, дві години і ви там. Оу, цікавий костюмчик. – осміхнувся шофер.
– Я історик-геолог, це в мене форма така. – стримано відповів Гриць і закинув свої манатки у машину. Сидіти в амуніції було не зручно тому Гриць ще в Києві сховав все в одну сіру сумку, це й було все його добро. Ландшафт шосе був такий самий, як і з Києва до Житомира. Тому Гриць заснув від нудьги. Лісі й поля вже йому трохи набридли.
– Вставайте, приїхали. – чоловік стусонув Гриця в плече. – Розплатіться за дорогу. – додав суворо.
Гриць очуняв і потер очі.
– Зараз, зараз. Не кричіть. – Гриць дістав гроші й заплатив таксисту. – А далі куди? – спитав Гриць, бо не бачив перед собою кам'яних брил, які мали утворювати таке собі село.
– Он туди. Там стежка вона веде якраз у село. – чоловік показав на звивисту стежку в лісі й усівся у авто. – Ну, на все добре.
– Ей, стій! – кинув Гриць. – Можете мене зачекати. Я тут сподіваюсь не на довго. Я за все заплачу. – додав Гриць, побачивши невдоволений вираз обличчя таксиста. – І можете привезти сюди, чогось поїсти, бо я ще не обідав. – Гриць при цих словах приклав руку до живота й той почувши про
