цей світ з кулею в голові. Проте знайшлись дорослі люди, що взялися за нього – либонь, помітивши в його полум’яних блакитних очах не тільки агресію й насильство.
Ед мав непереборну жадобу до знань та енергію, завдяки якій міг проковтнути книжку з таким самим натиском, з яким він трощив автобусні салони. Після уроків він часто-густо не квапився додому, а затримувався в школі, у так званому технічному кабінеті, де було кілька комп’ютерів. Учитель фізики зі шведськозвучним прізвищем Ларссон зауважив, що Ед має хист до роботи з машинами, і після втручання соціальних служб хлопцеві призначили стипендію, перевівши до школи для здібніших учнів.
Він досягав величезних успіхів у навчанні, здобував усе нові стипендії та нагороди і, зрештою, зважаючи на вже відомі факти, вступив до Массачусетського технологічного інституту на факультет інформаційних технологій. Ед написав докторську дисертацію про деякі специфічні побоювання щодо таких нових асиметричних криптосистем, як RSA[12], а згодом обіймав керівні посади в «Майкрософті» й «Циско». Відтак його взяли на роботу в Агенцію національної безпеки, і він переїхав до Форт-Міда, що в штаті Меріленд.
Кришталево чистого резюме він не мав. І не лише через кримінальні вчинки в підлітковому віці. У коледжі він курив багато травички, носився з соціалістичними й навіть анархістськими ідеями і був двічі заарештований за побої – бився він зазвичай у барах, нічого особливого. На вдачу він досі був поривний, тож усі, хто його знав, уважали за краще з ним не сваритися.
Але в АНБ розгледіли й інші його якості. До того ж відбувалося це восени 2001 року, коли американські спецслужби конче потребували комп’ютерників, а тому брали на роботу геть усіх. Пізніше ніхто вже не сумнівався в Едовій лояльності й патріотизмі, а як і спадало кому таке на думку, то козирів у хлопця все одно було значно більше, ніж вад.
Ед був не тільки навдивовижу обдарований. Притаманні йому одержимість, маніакальна точність і фанатична ефективність щонайкраще підходили для того, кому доручили інформаційну безпеку в найсекретнішому з американських відомств. Не було такого розумаки, що міг би зламати його систему, і цим Ед неабияк пишався. Дуже швидко у Форт-Міді він зробився незамінним. До нього постійно ставали в чергу за консультаціями. Чимало людей і далі боялися його, а він частенько лаяв інших працівників, зовсім не думаючи про наслідки. Навіть самого керівника АНБ, легендарного адмірала Чарлза О’Коннора, він якось послав до біса, а може, і далі.
– Сунь свого клятого носа туди, в чому розбираєшся! – заревів Ед, коли адмірал спробував висловити міркування про його роботу.
Однак О’Коннор і всі інші дивилися на це крізь пальці. Вони знали, що Ед кричить і лається небезпідставно – наприклад, коли його колеги нехтують правила безпеки або мудрують про те, на чому не знаються. Та він і разу не втрутився в інші сфери діяльності агенції, дарма що мав доступ майже до всього. Останніми роками агенція перебувала в центрі бурхливих скандалів, коли
RSA – одна з криптографічних систем з відкритим ключем.
