по дорозі до Куартеля чи пароплавом униз річкою. Професор Бартлбум дістався сюди випадково.
– Це готель Миру?
– Ні.
– Готель Сент-Аман?
– Ні.
– Поштовий готель?
– Ні.
– Королівський оселедець?
– Ні.
– Добре. Чи маєте вільну кімнату?
– Так.
– Вселяюся.
Журнал реєстрації гостей очікував, розгорнений, на дерев’яному пюпітрі. Щойно застелене паперове ложе, що чекало на чужі мрії та імена. Перо професора сластолюбно пірнуло під простирадла.
Ісмаель Аделанте Ісмаель проф. Бартлбум.
Із завиванцями та всім таким. Добра справа.
– Перший Ісмаель – це мій батько, а другий – мій дід.
– А це хто?
– Аделанте?
– Ні, не той, а …цей.
– Проф.?
– Еге.
– Професоре, хіба ні? Тобто професор.
– Яке дурне ім’я.
– Це не ім’я… я і є професор, викладаю, розумієте?
Іду вулицею, а люди зі мною вітаються: «Добридень, професоре Бартлбуме, доброго вечора, професоре Бартлбуме», – але це не ім’я, це мій фах, я викладач…
– Не ім’я?
– Ні.
– Гаразд. Мене звати Дíра.
– Діра.
– Так. Іду вулицею, а люди зі мною вітаються: «Добридень, Діро, доброго вечора, Діро, яка ти гарна сьогодні, Діро, яка гарна на тобі сукня. Чи ти бува не бачила Бартлбума, ні, він у своєму номері, другий поверх, останній углиб коридору, ось вам рушники, візьміть, з видом на море, сподіваємося, ви не нудьгуватимете».
Професор Бартлбум – від тієї миті просто Бартлбум – узяв рушники.
– Пані Діро…
– Слухаю?
– Чи можу я поставити вам одне запитання?
– Яке ж це?
– Скільки вам років?
– Десять.
– Он воно як.
Бартлбум – донедавна ще професор Бартлбум – схопивши валізи, покрокував до сходів.
– Бартлбуме?
– Слухаю?
– У панянок не годиться питати вік.
– Справді, даруйте.
– Другий поверх. Останній углиб коридору.
У кімнаті вглиб коридору (на другому поверсі) було ліжко, шафа, два стільці, піч, маленький письмовий стіл, килим (синій), дві однаковісінькі картини, рукомийник із люстерком, скриня та хлопчик: сидів на підвіконні при (розчиненому) вікні, повернувшись спиною до кімнати, чеберяючи ногами в повітрі.
Бартлбум слабенько кахикнув, так, аби тільки подати голос.
Нічого.
Зайшовши до кімнати, поставив валізи й пішов роздивлятися картини (однаковісінькі, неймовірно), сів на ліжко, з неприховуваною полегкістю роззувся, підвівся знову, пішов глянути в люстерко,
