так само, як і ми, центруються не на житті, розвагах, навчанні, книжках, спілкуванні, а на своєму здоров’ї, точніше, на симптомах нездоров’я. І якщо нам здається, що діти відмахуються, не звертають уваги на наші прискіпування та займаються своїм, вони не можуть не бачити, не відчувати, не чути, а отже, і не заражатися нашою тривогою про їхнє здоров’я. Нехай по краплі і поволі, але вона накопичується і, на жаль, може пролитися рясним дощем.
Якось я працювала з однією парою, основною причиною нарікань одне на одного в якій було: «Він (вона) не вміє хворіти!» Чоловік, вихований під гаслом «Хворі та немічні нікому не потрібні!», навіть з височезною температурою поривався на роботу, а будь-яку турботу та спроби дружини нагодувати його пігулками сприймав як неприйнятне зазіхання. Дружина ж, сама лікар, ще й дочка лікарів, за першими ознаками хвороби телефонувала батькам і терміново намагалась вжити заходів – вкласти в ліжко, дати вітамінів, зробити розтирання, ліки теж, звісно… Це стосувалося і себе, і чоловіка, і дітей. «Сопляками хлопці ростуть, на будь-який чмих жаліються…» – бідкався «нехворіючий» батько сімейства, який прийшов на консультацію з таким нежитем та кашлем, що стіни здригались і серветки закінчились ще до того, як я пояснила, що не приймаю вірусних хворих, бо піклуюсь про власне здоров’я. У цьому випадку, звісно, зустрілись дві крайнощі, але до всього і дві яскраві ілюстрації того, як наше ставлення до здоров’я впливає на наших дітей.
Гадаю, що вам на думку вже спало славнозвісне «іпохондрик», яке приклеюють до кожного, хто надмірно переймається своїм здоров’ям. Для того щоб медичний термін не закріплювався як образливе слово, нині цей розлад називають «тривогою за здоров’я». Цікаво, що зустрічається він частіше, ніж ми собі уявляємо, а долається дуже й дуже непросто. Тривога за здоров’я виникає там, де є атмосфера такої тривоги, і перш за все це, звісно, родинна атмосфера. Тож придивіться до себе та інших дорослих, які оточують вашу дитину, чи не прищеплюють вони своєю поведінкою та реакціями страх захворіти, довго лікуватися чи навіть померти.
Скажу, що було б дивно, якби я стала агітувати не звертати уваги на здоров’я своїх малюків, дозволяти їм з неспинними шмарклями йти в садок чи до школи, не особливо піклуватися, у що вдягнений і чим нагодований, брудний або чистий… Хоча відразу зауважу дещо заборонене для найкращих-у-світі-мам: я знаю таких батьків, і їхні діти, по-перше, зазвичай серед найздоровіших, а по-друге, вони й знати не знають, що таке тривога за здоров’я.
Тож що робимо? Відповідь дуже проста: ставимося до здоров’я здорово! Не робимо з мухи слона та створюємо дискурс, у якому дитина не «ризикує захворіти», а «буде здоровою» і не «хворіє», а «одужує». Я люблю розповідати студентам про те, як мова впливає на наше світосприйняття, на прикладі слова, яке українською звучить як «лікарня», а російською – «больніца». Звісно, що жартома, але запитую: «Що роблять росіяни у своїх “больніцах”?» «Болєют», – відповідають хором студенти. «А
