в себе наші емоції, слова та реакції і, віддзеркалюючи їх, вертають нам, наче м’ячик у пінг-понгу. Відома англійська мудрість про те, що не варто витрачати сили на виховання дітей, оскільки вони все одно будуть схожими на батьків, має серйозну нейрофізіологічну основу. При цьому маємо пам’ятати, що, крім нас, батьків, наших дітей оточують й інші люди. Чим більше дитина контактує з якоюсь людиною, тим активніше працює наслідування. Тому треба ставитися до оточення наших малюків так само, як ми ставимося до добору продуктів у їхній раціон: намагатися наситити корисними людьми, такими, які вміють тримати себе в руках, спокійно спілкуватися, не демонструють агресії та не спрямовують її у бік дитини. Потреба в безпеці задовольняється взаємодією з безпечними людьми. На жаль, так само як з продуктами, ми не завжди маємо можливість повного контролю над процесом. І тут спрацьовує інше правило – правило альтернативи: якщо неможливо забрати щось негативне з дитячого життя, то варто додати туди більше позитивного, більше теплих та надійних людей. Отже, будьте уважні щодо того, хто оточує ваших дітей та що демонструє їм для наслідування. Залучайте в їхнє життя безпечних людей та, звісно, будьте уважні до себе.
Маємо знати, що людська нервова система доволі пластична, вона може змінюватися, вибудовуючи нові нейронні мережі, ті системи імпульсів, які регулюють наші почуття, думки та вчинки. Саме тому ми можемо навчитися новому, зокрема контролювати гнів і позбавлятися шкідливих звичок – це дуже обнадіює. Але, з іншого боку, ті самі нейронні мережі, які вже побудовані, дуже стійкі. І чим довше дитина наслідує чиюсь деструктивну поведінку, тим важче їй буде відмовитися від неї та замінити на нову. Це ніби наїжджена дорога, на яку автоматично прямує водій, не зменшуючи швидкості. Але я маю ще одну гарну новину: будувати нові нейронні мережі в дитинстві набагато легше, ніж в дорослішому віці. Пластичність нервової системи, активний нейрогенез (виникнення нових нервових клітинок) і гарні приклади дій та слів – основні інструменти в наших руках.
По-друге, коли діти засвоюють насилля як поведінку, вони разом з тим засвоюють і емоції, які транслює агресор. Дзеркальні нейрони працюють не лише на відбиття дій, але й емоцій. Переконана, що ви помічали, як почуття відбиваються на дитячих личках, коли вони, наприклад, дивляться кіно. Діти буквально переживають усе те саме, що й герої. А коли ви засмучені або, навпаки, у захваті? Діти, навіть не маючи власних причин, теж можуть розплакатися чи розреготатися від непідробної радості. Так само і спостерігаючи за тим, як хтось використовує силу, принижує іншого, кидається прізвиськами, діти засвоюють не лише його поведінку, але й той емоційний коктейль, який супроводжує її. Саме так, вони можуть навчитись отримувати задоволення, завдаючи болю, знецінюючи та ображаючи інших. Діти, схильні до демонстрації власної сили, зазвичай мають не лише болючий досвід, у якому їх принижували та ображали. Згадайте шибеників, які наводять страх на всю школу та околиці.
