сміливості, коли мої з Холопілля надійдуть, а будуть ось-ось. Гляньм…
Ярпен крутнувся і з неочікуваною для його статури спритністю гепнув його топорищем по лобі. Ніщука, що стояв поряд, додав копняка. Козоїд пролетів кілька сажнів і зарився носом у траву.
– Згадаєте ще! – заверещав він, стоячи навкарачки. – Всіх я вас…
– Хлопці! – гукнув Ярпен Зігрін. – За жопу шевця, дратва його мати! Хапай його, Ніщуко!
Козоїд не чекав. Зірвався і клусом погнав у бік східного каньйону. За ним скрадливо побігли й холопільскі розвідники. Ґноми, регочучи, кидали їм услід каміння.
– Відразу якось повітря посвіжішало, – засміявся Ярпен. – Ну, Богольте, беремося за дракона.
– Повільно, – підняла руку Йеннефер. – Брати ви можете, але ноги. У руки. Всі, хто тут стоїте.
– Це чому? – Богольт згорбився, а очі його зловісно блиснули. – Що це ви кажете, ясновельможна пані відьмо?
– Геть звідси услід за шевцем, – повторила Йеннефер. – Усі. Я сама справлюся із драконом. Неконвенційною зброєю. А на дорогу можете мені подякувати. Якби не я, скуштували б ви відьмачого меча. Ну, давайте, швиденько, Богольте, бо ж я нервуватиму. Застерігаю, я знаю закляття, за допомогою якого можу поробити з вас меринів. Досить ворухнути рукою.
– Ну ні, – процідив Богольт. – Моє терпіння уже досягло межі можливого. Не дам робити з себе дурника. Пильщику, відчепи-но дишло з возу. Відчуваю, що й мені потрібна буде неконвенційна зброя. Зараз хтось тут отримає по хребту, прошу мосьпанство. Не вказуватиму пальцем, але по хребту зараз отримає одна паскудна відьма.
– Спробуй лише, Богольте. Зробиш мені цей день приємним.
– Йеннефер, – сказав із докором ґном. – Чому?
– Може, я просто не люблю ділитися, Ярпене?
– Що ж, – посміхнувся Ярпен Зігрін. – Глибоко по-людськи. Так по-людськи, що аж майже по-ґномськи. Приємно бачити знайомі риси в чародійки. Бо і я не люблю ділитися, Йеннефер.
Він крутнувся у короткому, блискавичному замаху. Сталева куля, невідомо звідки й коли видобута, завила в повітрі й лупнула Йеннефер у середину лоба. Раніше, ніж чародійка встигла прийти до тями, вже висіла у повітрі, підтримувана за руки Пильщиком та Ніщукою, а Ярпен сплутував їй кісточки мотузкою. Йеннефер люто заверещала, але один із хлопців Ярпена закинув їй на голову віжки, стягнув міцно, впиваючись ременем у роззявлений рот, приглушив крик.
– Ну й що, Йеннефер, – сказав, підходячи, Богольт. – Як ти думаєш зробити з мене валаха? Коли й рукою не поворухнеш?
Розірвав їй комір кубрачка, роздер і розвів на боки сорочку. Йеннефер вискнула, гризучи віжки.
– Не маю тепер часу, – сказав Богольт, безсоромно обмацуючи її під регіт ґномів, – але почекай трохи, відьмо. Як прикінчимо дракона, влаштуємо собі забавку. Прив’яжіть її, хлопці, добре до колеса. Обидві лапки до ободу, так, аби й пальцем не могла ворухнути.
