усміхнена не по-доброму, встала над Йеннефер, широко розставивши ноги. Зерріканка підняла шаблю. Йеннефер, бліда, підняла ногу.
– Ні, – сказав Борх, званий Три Галки, який сидів на камені. На колінах він тримав дракончика, спокійного й задоволеного.
– Ми не вбиватимемо пані Йеннефер, – повторив дракон Віллентретенмерт. – Це вже не актуально. Більш того, зараз ми вдячні пані Йеннефер за неоціненну допомогу. Звільни їх, Веє.
– Розумієш, Ґеральте? – прошепотів Любисток, розтираючи здерев’янілі руки. – Розумієш? Є така старовинна балада про золотого дракона. Золотий дракон може…
– Може набути будь-якої подоби, – буркнув Ґеральт. – Навіть людської. Я також про те чув. Але не вірив.
– Пане Ярпене Зігріне! – крикнув Віллентретенмерт ґному, який вчепився у скелі на висоті двадцяти ліктів над землею. – Що ви там шукаєте? Бабаків? Тож не ваші смаколики, як я добре пам’ятаю. Зійдіть донизу та займіться Рубайлами. Вони потребують допомоги. Вже не будуть тут сьогодні вбивати. Нікого.
Любисток, кидаючи неспокійні погляди на зерріканок, які сторожко кружляли по бойовиську, приводив до тями все ще непритомного Доррегарая. Ґеральт натирав маззю й оглядав попечені щиколотки Йеннефер. Чародійка сичала від болю і бурмотіла закляття.
Упоравшись із завданням, відьмак устав.
– Лишіться, – сказав. – Я мушу з ним порозмовляти.
Йеннефер, кривлячись, устала.
– Я йду із тобою, Ґеральте. – Вона взяла його під руку. – Можна? Прошу, Ґеральте.
– Зі мною, Йен? Я думав…
– Не думай. – Вона притислася до його плеча.
– Йен?
– Усе добре, Ґеральте.
Він зазирнув їй у теплі очі. Як раніше. Він схилив голову й поцілував її в губи, гарячі, м’які й охочі. Як раніше.
Вони підійшли. Йеннефер, підтримувана, глибоко, наче перед королем, присіла, підіймаючи сукню кінчиками пальців.
– Три Гал… Віллентретенмерт… – сказав відьмак.
– Моє ім’я у вільному перекладі вашою мовою означає Три Чорні Птахи, – сказав дракон.
Драконеня, вчепившись пазурками у його передпліччя, підставило карк під ласкаву долоню.
– Хаос і Порядок, – посміхнувся Віллентретенмерт. – Пам’ятаєш, Ґеральте? Хаос – це агресія, Порядок – це захист від неї. Варто мчати на кінець світу, аби протистояти агресії і злу, вірно, відьмаче? Особливо, як ти говорив, коли плата є пристойною. А цього разу – була. Це був скарб дракониці Мирґтабракке, тієї, отруєної під Холопіллям. Це вона мене покликала, щоб я їй допоміг, щоб стримав зло, яке їй загрожує. Мирґтабракке вже відлетіла, невдовзі по тому, як унесли з поля лицаря Ейка з Денесле. Часу мала досить, поки ви балакали та сварилися. Вона лишила мені свій скарб, мою платню.
Драконеня писнуло й затріпотіло крильцями.
– Тож ти…
– Так, –
