пропоную нам зробити саме те, що пропонував містер Ворік, – сказав Боб Дженкінс. – Давайте перейдемо до ресторану, трохи чогось перекусимо й обговоримо, як нам діяти далі. Їжа дійсно справляє благотворний вплив на те, що месьє Пуаро полюбляв називати маленькими сірими клітинами.
– Нам не варто затримуватися, – нервово промовила Дайна.
– П’ятнадцять хвилин, – сказав Боб. – Не більше. І навіть у твоєму віці, Дайно, ти мусила б знати, що корисним діям завжди мають передувати корисні роздуми.
Алберт раптом второпав, що в автора детективів є власні причини, щоби піти до ресторану. Маленькі сірі клітини містера Дженкінса перебували в бездоганному робочому стані – чи, принаймні, йому вони здавались такими, – а після лячно проникливої оцінки письменником їхньої ситуації на борту літака Алберт щонайменше був готовий повірити йому авансом.
«Він хоче нам щось показати, або довести нам щось», – подумав хлопець.
– Напевне, ми ж іще маємо п’ятнадцять хвилин? – прохально запитав він.
– Ну… – нехотя відповіла Дайна. – Гадаю, так.
– Чудово. Отже, вирішено, – бадьоро відгукнувся Боб. І подався через залу в бік ресторану так, ніби вважав само собою зрозумілим, що інші вирушать слідом за ним.
Браян з Ніком перезирнулися.
– Нам краще піти за ним, – тихо сказав Алберт. – Я думаю, він діло знає.
– Якого роду діло? – перепитав Браян.
– Я точно не знаю, але, гадаю, там мусить бути щось таке, що варто з’ясувати.
Алберт вирушив услід за Бобом; Бетані слідом за Албертом, а інші потягнулися за ними, Лорел вела Дайну за руку. Дівчинка була дуже блідою.
2
Ресторан «Дев’яте небо» насправді виявився кафетерієм з повною напоїв і сендвічів вітриною-холодильником углибині та стійкою з іржостійкої сталі, що тягнулася перед довгим, з багатьма секціями тепловим столом. Усі секції були порожніми і сяяли чистотою. Ні плямки жиру не було на грилі. Склянки – оті тривкі, характерні для кафетеріїв гранчасті склянки – були складені акуратними пірамідами на дальніх полицях разом з широким вибором іншого, не менш тривкого кафетерійного посуду.
Роберт Дженкінс стояв біля каси. Коли ввійшли Алберт з Бетані, він спитав:
– Бетані, можна мені ще одну сигарету?
– Ух ти, та ви справжній халявщик, – відгукнулась вона, але добродушним тоном. Діставши пачку «Мальборо», вона витрусила сигарету. Боб її взяв, але, коли Бетані простягнула йому сірники, зупинив її руку.
– Я краще скористаюся якимсь з оцих, гаразд?
Біля касового апарата стояла ваза, повна картонних книжечок сірників з рекламою бізнес-школи «Ласел».[136] Маленька табличка біля вази повідомляла: «ДЛЯ НАШИХ НЕЗРІВНЯННИХ ДРУЗІВ».[137] Боб взяв звідти книжечку, розгорнув її і відірвав один сірник.
– Звісно, – погодилась Бетані. – Але навіщо?
– От це ми зараз і спробуємо з’ясувати, – відповів Дженкінс.
«LaSalle» – відомий своєю агресивною рекламною політикою університет, який існував у Чикаґо, перший, що почав надавати в США заочну освіту.
В рекламі гра слів, оскільки «matchless» може означати як «незрівнянний», так і «безсірниковий».
