кожної п’ятниці прибирати, а також його колишній пацієнт, який живе поруч, приходить щоразу, коли йому потрібен домашній майстер. Він дав мені ключі про всяк випадок. Я ніколи їх не використовувала, повір мені. Я ніколи не приходила, коли його не було вдома.
Її обличчя ледь виднілося в присмерку вітальні, і мене непокоїло, хто ж така Лора Бейнз насправді, та Лора Бейнз, яку я зустрів лише кількома тижнями раніше і про яку, зрештою, нічого не знав. Тоді я відповів на своє власне питання: вона – жінка, яку я кохав, і це все, що справді важливо.
Того ж вечора, після того як ми домовилися більше ніколи не говорити про цей випадок – а я був досить молодий, щоб давати обіцянки, яких неможливо дотриматися, – Лора розповіла мені про експерименти, які робив Вайдер. Навіть вона не знала всіх подробиць.
Зв’язок професора з владою почався близько семи років тому, коли його вперше викликали як свідка-експерта у справі про вбивство. Адвокат обвинуваченого наполягав на тому, що його клієнт не міг постати перед судом через неосудність. У таких випадках, як пояснила Лора, збирається команда з трьох експертів, і вони разом складають звіт про психічний стан обвинуваченого, а потім суд вирішує, чи версія захисту обґрунтована, чи ні. Якщо експерти підтверджують, що обвинувачений страждає на психічне захворювання, яке робить його нездатним зрозуміти природу обвинувачень, висунутих проти нього, то його переводять у судово-психіатричну лікарню. Пізніше на прохання адвоката пацієнта можуть перевести у звичайну психіатричну лікарню або навіть звільнити, якщо суддя прийме рішення на його користь.
Вайдер, який на той час викладав у Корнелльському університеті, засвідчив, що такий собі сорокавосьмирічний Джон Тібурон, якого звинувачували у вбивстві сусіда, вдає хворого на амнезію, хоча два інші експерти вважали, що він психічно хворий, страждав на параноїдальну шизофренію й що його передбачувана втрата пам’яті справжня.
Зрештою, було доведено: Вайдер мав рацію. Дослідники виявили журнал, який вів Тібурон, де він описував свої справи до найменших подробиць. Сусід був не єдиною жертвою. Крім того, Тібурон збирав інформацію про симптоми різних психозів, які могли б бути підставою для виправдання. Іншими словами, злочинець упевнився: в тому разі, якщо його спіймають, він зможе досить переконливо прикидатися, щоб експерти повірили, що він психічно хворий.
Після цього випадку Вайдера продовжували викликати як консультанта, і він дедалі більше зацікавлювався вивченням пам’яті й аналізом пригнічених спогадів, які були в моді після публікації книжки «Мішель пам’ятає», написаної психіатром і ймовірною жертвою сатанинського ритуального насильства в дитинстві. Вайдер розглянув сотні таких випадків, навіть використовував гіпноз для подальшого просування дослідження. Він відвідував в’язниці й судово-психіатричні лікарні, говорив із небезпечними злочинцями і вивчав незліченні випадки амнезії.
Урешті, він дійшов висновку, що деякі випадки пригнічення спогадів, особливо коли суб’єкти зазнали серйозної психологічної травми, виникають, коли вмикається свого роду автоімунна система – суб’єкт
